У зв'язку з прийняттям Закону України “Про державне соціаль-
не страхування від нещасного випадку на виробництві та професійно-
го захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23
вересня 1999 року, по-перше, змінена галузева належність правового регу-
лювання цього питання, воно тепер відноситься до галузі соціального
забезпечення, по-друге, відповідальність перед працівником тепер несе
не роботодавець, а страховик, який і відшкодовує заподіяну працівни-
кові шкоду.

Виходячи з того, що матеріальна відповідальність має пози-
тивний і негативний аспекти, слід зробити висновок, що позитивна
матеріальна відповідальність, яка не виходить за межі нормальної по-
ведінки і полягає в усвідомленні виконання та належному виконанні
обов'язку щодо забезпечення цілісності майна роботодавця з боку
працівника та щодо охорони праці працівника, дотриманні законодав-
ства про охорону праці з боку роботодавця, входить складовим
елементом до основного трудового правовідношення. Що ж до
матеріальної відповідальності, яка виходить за межі нормативної, а така
відповідальність може бути як позитивною, так і негативною, то ці
відносини є похідними від основного трудового правовідношення.

На базі проведеного дослідження про правову природу, а отже,
і галузеву належність матеріальної шкоди, що виникає із порушення
колективних трудових прав і обов'язків, зроблено висновок, що відно-
сини з відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної в результаті не-
виконання чи неналежного виконання колективних трудових обов'язків однією стороною колективних трудових правовідносин
іншій стороні колективних трудових правовідносин чи порушення
прав іншої сторони колективних трудових відносин, повинні регулю-
ватися трудовим правом.

Правовідносини з відшкодування матеріальної шкоди, за-
подіяної однією стороною колективного трудового правовідношення
іншій, є видом колективних трудових правовідносин.

.Колективні трудові правовідносини з матеріальної
відповідальності є похідними від інших колективних трудових пра-
вовідносин (безпосередніх та опосередкованих) суб'єктів трудового
права, оскільки вони виникають у результаті порушення останніх, що
призводить до заподіяння матеріальної шкоди.

Оскільки відповідальність за заподіяння немайнової шкоди на-
стає в грошовому вираженні, то сутність такої відповідальності є ма-
теріальною. Матеріальна відповідальність за заподіяння немайнової
шкоди має відшкодувальний характер, але не може бути правовіднов-
лювальною, оскільки неможливо відновити той стан особи, який був
до вчинення правопорушення.

Матеріальна відповідальність за немайнову шкоду, заподіяну
трудовим правопорушенням однією із сторін трудового правовідно-
шення іншій стороні, носить трудовий характер і повинна відшкодо-
вуватись за нормами трудового права.

Словосполучення “моральна шкода” не є правовою кате-
горією, а категорією етики. Моральна шкода заподіюється порушен-
ням норм моралі, за які і повинна наставати моральна відпові-
дальність. Отже, вживаний у чинному законодавстві термін “мораль-
на шкода” доцільно замінити на термін “немайнова шкода”.

За суб'єктами, яким заподіюється немайнова шкода, остання
класифікується на: немайнову шкоду, заподіяну працівникові; немай-
нову шкоду, заподіяну суб'єктові колективних трудових правовідно-
син; немайнову шкоду, заподіяну роботодавцеві.

Під немайновою шкодою працівника слід розуміти душевні,
психічні та фізичні страждання, викликані порушенням його трудо-
вих прав та інтересів з боку роботодавця.

Під немайновою шкодою роботодавця як юридичної особи
слід розуміти приниження ділової репутації юридичної особи, за-
подіяне внаслідок невиконання чи неналежного виконання трудових
обов'язків іншою стороною трудового правовідношення.

Під немайновою шкодою роботодавця як фізичної особи слід
розуміти душевні, психічні та фізичні страждання і приниження діло-
вої репутації, заподіяні невиконанням чи неналежним виконанням
трудових обов'язків працівником.

Заподіяння немайнової шкоди може бути спричинене будь-
яким порушенням трудових прав та обов'язків. Матеріальна
відповідальність настає в будь-якому випадку заподіяння немайнової
шкоди працівникові і роботодавцеві як фізичній особі.

Роботодавець — юридична особа (підприємство, установа,
організація, їх об'єднання) незалежно від форм власності, виду
діяльності та галузевої належності чи фізична особа, які відповідно
до чинного законодавства використовують найману працю.

Сторонами матеріальної відповідальності на рівні індивіду-
ального трудового правовідношення є сторони трудового договору —
працівник і роботодавець (юридична або фізична особа).

Стороною матеріальної відповідальності в колективному пра-
вовідношенні виступає трудовий колектив, група, категорії найманих
працівників. Уповноважена профспілкова організація чи уповноваже-
ний найманими працівниками орган можуть виступати стороною ма-
теріальної відповідальності тільки в єдиному випадку — в разі за-
подіяння шкоди роботодавцеві при перевищенні повноважень, нада-
них йому найманими працівниками, наприклад, заподіяння шкоди
внаслідок перевищення повноважень з вирішення колективного тру-
дового спору.

Підставою матеріальної відповідальності є трудове правопо-
рушення сторін трудових правовідносин, тобто протиправне, винне
невиконання чи неналежне виконання стороною трудового право-
відношення (індивідуального чи колективного) трудових обов'язків,
яке спричинило заподіяння матеріальної і/або немайнової шкоди
іншій стороні трудового право відношення.

Трудове правопорушення можна класифікувати на такі види: трудове майнове правопорушення сторін індивідуальних чи колектив-
них трудових правовідносин; дисциплінарний проступок працівника,
немайнове правопорушення роботодавця щодо працівника; немайно-
ве трудове правопорушення сторони колективного трудового пра-
вовідношення (роботодавця або трудового колективу чи його пред-
ставницького органу).

Закон вартості, під дію якого підпадають і трудові відносини, обумовлює однаковий захист майнових інтересів сторін трудових пра-
вовідносин працівника — власника робочої сили, з одного боку, і ро-
ботодавця — власника засобів виробництва, з іншою боку, і повне
відшкодування їм заподіяної прямої дійсної шкоди.

Шкода, заподіяна працівником підприємству, з яким працівник
перебуває у трудових відносинах, але не під час виконання ним тру-
дових обов'язків, виходить за рамки регулювання трудовим правом, і
особа повинна нести відповідальність як суб'єкт цивільно-правових
відносин. Тому необхідно вилучити пункт 7 із статті 134 КЗпП