про те, що автор матеріальну відповідальність у трудовому праві не розглядає в об'єктивному аспекті як правовий інститут, а лише в суб'єктивному — як реалізацію санкції правової норми. На мою думку, це звужує і робить неповним поняття матеріальної відповідальності в трудовому праві, бо без об'єктивного не може бути й суб'єктивного аспекту відповідальності. По-друге, як уже зазначалося при розгляді загального поняття юридичної відповідальності, виконання обов'язку з відшкодування шкоди передбачає активну дію з боку самого працівника, або добровільну, або примусову, наприклад, працівник сам відшкодовує шкоду — добровільна, працівник на підставі рішення суду вносить суму заподіяної шкоди на рахунок підприємства — примусова. Але трапляються випадки, і тільки при примусовому виконанні, коли працівник не діє активно і з його боку ніякого обов'язку з відшкодування шкоди не виконується. Наприклад, коли шкода в адміністративному чи судовому порядку стягується із заробітної плати працівника через бухгалтерію. Яке ж тут безпосереднє виконання працівником свого обов'язку з відшкодування шкоди? Працівник до виконання цього обов'язку ніякого відношення не має.
Але в наявності, і в першому, і в другому випадку, факт перетерпіння
негативних наслідків, під якими слід розуміти позбавлення (втрати)
майнового характеру. Отже, обов'язок відшкодувати шкоду
безпосередньо працівником реалізується, як видно з конкретних прикладів, незавжди. А от обов'язок перетерпіння негативних наслідків, що нерівнозначно першому обов'язку, завжди має місце при реалізації як негативної юридичної відповідальності, так і негативної матеріальної відповідальності в трудовому праві. Тому матеріальну відповідальність за трудовим правом не можна визначати як безпосереднє виконання обов'язку з відшкодування шкоди, бо це лише один з випадків (аспектів) реалізації матеріальної відповідальності.
Л.О. Сироватська визначає матеріальну відповідальність робітників і службовців як обов'язок кожного з них відповісти перед адміністрацією підприємства (установи) за вчинене майнове правопорушення
і відшкодувати заподіяну шкоду в установленому законом
розмірі [20, С.589].
На думку Л.О. Сироватської, вказівка на обов'язок відшкодування
розкриває специфіку змісту цієї відповідальності, яка полягає в тому, що обов'язок правопорушника носить активний характер. “ Не перетерпіти дію санкцій — правомочностей, а здійснити санкціюЇобов'язок — ось безпосередня мета матеріальної відповідальності [20, C.623]. Вище уже наголошувалось, що обов'язок відшкодувати шкоду безпосередньо в активному плані працівником реалізується не в усіх випадках. Тоді, коли він реалізується самим працівником, на нашу думку, недоцільно в поняття матеріальної відповідальності робітників і службовців включати два обов'язки: обов’язок відповісти та обов'язок відшкодувати шкоду, бо виконання другого обов'язку включає в себе перший — обов'язок відповісти.
П.Р.Стависький визначає матеріальну відповідальність у трудових
відносинах — як обов'язок суб'єкта трудового правовідношення
відшкодувати майнову шкоду, заподіяну іншому суб'єкту винним порушенням своїх обов'язків у даному правовідношенні в межах і порядку, встановлених законом. Виходячи з даного визначення, П.Р. Стависький, як і інші автори, розглядає матеріальну відповідальність у трудовому праві тільки в негативному аспекті і тільки як суб'єктивну категорію[32, С.65].
Характерною рисою матеріальної відповідальності як правової
категорії є можливість державного примусу, коли заподіяна шкода добровільно не відшкодовується. Примус здійснюється в судовому чи
в адміністративному порядку. Якщо спрямовані на відшкодування шкоди примусові заходи, що застосовуються судами, можна назвати державним примусом, оскільки суди — органи державної судової влади (третьої гілки), то адміністративні заходи із забезпечення відшкодування шкоди не завжди є державним примусом. Як відомо, зараз поряд з державною з'явилися й успішно розвиваються інші форми власності; — колективна, приватна. Примус, що здійснюється власником або уповноваженим ним органом на недержавних підприємствах, не є державним примусом.
На думку Е.С. Бєлінського, сам по собі примус до виконання
обов'язку не відноситься до матеріальної відповідальності, а є одним
із засобів реалізації санкцій правових норм такої відповідальності.
одним із засобів захисту майнових прав підприємства [22, С.13].
Е.С.Белінський, розглядаючи матеріальну відповідальність лише як ретроспективну і в суб'єктивному аспекті, приходить, на мою
думку, до хибного висновку, що матеріальна відповідальність робітників
і службовців дійсно пов'язана із санкціями, але сутність такої
відповідальності становлять правовідносини, що виникають при реалізації санкції, а не сама санкція. За змістом юридична
відповідальність — реалізація, застосування самої санкції, її результат, а не сама санкція [22, C.18].
Як вірно зазначає В.С. Венедиктов, трудова юридична
відповідальність, що є узагальненою правовою категорією, включає в себе
позитивний і негативний аспекти, заходи заохочення та іншого правового стимулювання праці, а також заходи негативного впливу за порушення трудових обов'язків і правових приписів трудового законодавства [26, С.92].
Негативну матеріальну відповідальність суб'єктів трудових
правовідносин, як і позитивну, обов'язково слід розглядати в об'єктивному і суб'єктивному аспектах.
В об'єктивному аспекті негативна матеріальна відповідальність
являє собою сукупність норм, які встановлюють матеріальні санкції
за заподіяння матеріальної шкоди сторонами трудових правовідносин та можливість застосування засобів примусу для реалізації цих
санкцій у випадку відмови добровільного їх виконання.
Суб'єктивна негативна матеріальна відповідальність є
добровільним чи примусове перетерпіння стороною трудового правовідношення- негативних наслідків майнового характеру, закріплених у
санкції правової норми, за заподіяння матеріальної шкоди іншій стороні трудового правовідношення.
Суб'єктивна негативна матеріальна відповідальність може реалізовуватись як добровільно, так і за допомогою засобів примусу.
.Матеріальна відповідальність сторін трудового правовідношення
має багато спільних рис. Такими рисами є; виникнення її у обох
суб'єктів обумовлено наявністю трудового правовідношення; суб'єктами є лише сторони трудового правовідношення — працівник
і підприємство; відповідальність обох суб'єктів виникає в результаті
винного порушення ними обов'язків у трудовому правовідношенні;
на обох суб'єктів може бути покладена як обмежена, так і повна ма-
теріальна відповідальність; межа обмеженої відповідальності вста-
новлюється,