Слід зазначити, що в ринкових умовах відмінності між матеріальною відповідальністю суб'єктів трудового правовідношення, які
навіть у часи застою не можна було віднести до принципових, все більше стираються. По-перше, роботодавцем зараз може виступати не
тільки юридична особа — підприємство, установа, організація, а й
фізична особа — громадянин України, іноземний громадянин, особа
без громадянства. По-друге, в зв'язку з розвитком колективної і приватної форм власності нерідко власники майна, переданого
підприємству, які водночас виступають і працівниками, або просто
наймані працівники за своїм майновим станом є багатшими, ніж
підприємство, на якому вони працюють, або фізична особа — роботодавець, у якої вони працюють.

Крім того, ні в цивільному, ні в інших галузях права, що регулюють майнову відповідальність, нерівність майнового стану ніколи не була критерієм чи тією особливістю, що дає підстави для виділення матеріальної відповідальності в окремий вид. це було лише підставою для зменшення розміру матеріальної відповідальності. По-третє, в трудових відносинах заоаз розвивається метод їх договірного регулювання, який починає займати первинне місце порівняно з владно-адміністративним методом. Різний правовий статус підприємства і працівників, обумовлений насамперед їх різною функціональною роллю у виробничому процесі, що не може свідчити про наявність принципових ознак, які б підтверджували абсолютну самостійність матеріальної відповідальності сторін трудових відносин [25,С.58].

На мою думку, зараз уже немає сенсу детально аналізувати
відмінності між матеріальною відповідальністю суб'єктів трудових
правовідносин, що грунтуються на старому, прийнятому ще за радянських часів законодавстві, яке вже не відповідає ринковим умовам,
а отже. і не відображає всіх тих змін, що сталися в трудових відносинах з тому числі й щодо матеріальної відповідальності в останній
період. Завдання полягає в тому, щоб урегулювати ці зміни новим
законодавством.

Зазначені вище докази, які свідчать про стирання відмінностей
між матеріальною відповідальністю працівників і матеріальною відповідальністю роботодавця, дають підстави для висновку про те,
що це не два самостійні види матеріальної відповідальності, а отже, і
не два інститути в трудовому праві, а єдиний вид трудо-правової ма-
теріальної відповідальності і єдиний інститут трудового права, що і
потребує правового закріплення в новому Трудовому кодексі України.

Розділ II. Види матеріальної відповідальності.

Щодо видів матеріальної відповідальності, то їх є декілька видів. Основним, універсальним видом відповідальності працівника за трудовим правом України є обмежена матеріальна відповідальність. За шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більшу свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві (ст. 132 КЗпП). Середньомісячний заробіток є максимальною межею обсягу відповідальності працівника. При заподіянні працівником шкоди у меншому розмірі обсяг відповідальності визначатиметься розміром такої шкоди. Якщо ж дійсна шкода перевищує заробіток працівника, відповідальність настане в межах заробітку.

Середньомісячний заробіток, як максимальна межа обсягу відповідальності працівника, діє лише у тому разі, якщо працівник відповідає за шкоду, заподіяну одним трудовим правопорушенням. Вчені цілком слушно звертають увагу на те, що при триваючому трудовому правопорушенні (наприклад, коли внаслідок однотипних винних дій бухгалтера неодноразово були проведені зайві виплати працівникам) було б неправильно вважати, що правопорушень було вчинено кілька і в кожному конкретному випадку обчислювати розмір заподіяної шкоди. Обсяг відповідальності працівника визначається середньомісячним заробітком. Для обчислення середньомісячного заробітку використовують “Порядок обчислення середньої заробітної плати”, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України. Він обчислюється з розрахунку заробітної плати за останніх два календарних місяці роботи, які передували місяцю, коли була завдана шкода, а якщо шкода завдана незаконним звільненням, то за останні два місяці, які передували місяцю, в якому працівник звільнився. Повна матеріальна відповідальність працівника полягає у покладенні на нього обов'язку відшкодувати пряму дійсну шкоду в повному обсязі без будь-яких обмежень. Цей вид відповідальності наступає лише у випадках, що прямо передбачені законодавством [2].

Стаття 134 КЗпП України встановлює вичерпний перелік підстав повної матеріальної відповідальності працівника, яка наступає на підставі письмового договору, укладеного між працівником та роботодавцем, про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей (п. 1 ст. 134 КЗпП).

Письмовий договір про повну матеріальну відповідальність укладається на додаток до трудового договору з метою конкретизації обов'язків роботодавця та працівника щодо забезпечення збереження цінностей. Такий договір може бути укладений лише за наявності всіх умов, передбачених КЗпП, а саме:

1) якщо виконувана працівником робота безпосередньо пов'язана зі зберіганням, обробкою, продажем, перевезенням чи застосуванням у процесі виробництва цінностей;

2) якщо цінності були передані працівнику;

3) якщо виконувана працівником робота передбачена спеціальним переліком (в Україні діє “Перелік посад і робіт, котрі заміщуються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм на збереження, обробку, продаж (відпуск), перевезення або застосування в