У роз'ясненні також йдеться, що не підлягають відшкодуванню працівником не лише не одержані підприємством прибутки, але й списані в дохід держави, тобто ті, які вже були одержані підприєм-ством, але списані в дохід держави, з підстав, пов'язаних з неналеж-ним виконанням працівником трудових обов'язків. У даному випадку ці прибутки вже є майном підприємства, оскільки одержані ним, і то-му слід погодитись з авторами Науково-практичного коментаря до за-конодавства України про працю, що стягнення з працівника прибутку, вже отриманого підприємством, а потім через вину працівника стяг-нутого з підприємства на користь бюджету, не суперечить статті 130 КЗпП України , тобто є прямою дійсною шкодою, заподіяною під-приємству.

Поняття дійсної та прямої шкоди знайшло своє відображення і в нових трудових кодексах країн СНД — Білорусі, Російської Феде-рації, Узбекистан, Киргизстану.

Пряму дійсну шкоду І.Г. Брага ототожнює з позитивною шкодою, під якою розуміє втрату, пошкодження, знищення, зменшення розміру вартості майна, яке є у наявності, підприємства [28, С.123].

Розмежування прямої і дійсної шкоди проводить Д.О. Карпенко. Під прямою шкодою, на його думку, слід розуміти зменшення цінності майна, виграти підприємства на відновлення, придбання майна та інших цінностей або проведення надмірних витрат (суми штрафу, витрати на перевезення тощо). Під дійсною шкодою автор ро-зуміє фактичну наявність матеріальних цінностей, якими підпри-ємство володіє на час заподіяння шкоди . На нашу думку, при виз-наченні поняття дійсної шкоди необхідно вести мову не просто про фактичну наявність матеріальних цінностей, оскільки сама фактична наявність це ще не заподіяння шкоди, а про заподіяння шкоди фактич-но наявним цінностям. Але в такому випадку поняття прямої і дійсної

шкоди збігаються.

Зовсім іншої позиції дотримується Е.С. Бєлінський, на думку яко-го термін “пряма шкода” не можна інтерпретувати як позитивну, дійсну шкоду. Під прямою шкодою, яка підлягає відшкодуванню робітниками і службовцями, на думку Е.С. Бєлінського, треба ро-зуміти таку шкоду, яка є результатом протиправної дії (бездіяльності) працівника, знаходиться в безпосередній причинній залежності від неї, а під дійсною шкодою — фактичну реальну шкоду, заподіяну май-ну підприємства [31, С.386].

Під дійсною шкодою слід розуміти фактичне зменшення майна та майнових прав сторони трудового правовідношення.

Дійсна шкода проявляється у втраті, погіршенні або зниженні цінності майна, належного роботодавцю або орендованого ним, змен-шенні його майнових прав, а також у здійсненні затрат на відновлен-ня, придбання майна чи інших цінностей або у здійсненні не передба-чених грошових виплат.

Одним із обов'язкових елементів об'єктивної сторони є причин-ний зв'язок між порушенням трудового обов'язку сторони трудового правовідношення та заподіяною шкодою.

Причинний зв'язок як елемент об'єктивної сторони трудового правопорушення існує між причиною — протиправною дією чи бездіяльністю (невиконанням чи неналежним виконанням стороною трудового правовідношення своїх обов'язків) і наслідком — ма-теріальною і/або немайновою шкодою. У зв'язку з цим виникає пи-тання: чи всякий причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою можна визнати як елемент об'єктивної сторони трудового правопорушення? Відповідь на це питання вимагає в трудовому праві аргументації і уточнення, оскільки питання про причинний зв'язок як необхідний елемент об'єктивної сторони правопорушення досліджу-вався в основному науками кримінального та цивільного права.

Так, використавши положення матеріалістичної діалектики про необхідні і випадкові зв'язки щодо певних явиш, Г.К. Матвєєв довів, що причинний зв'язок між протиправною поведінкою і заподіяною шкодою мо-же бути як необхідним, так і випадковим. Необхідний зв'язок між про-типравною поведінкою і шкодою означає зв'язок суттєвий, визначаль-ний, стійкий, а випадковий, навпаки, — несуттєвий, невизначений, нестійкий, тобто такий, без якого шкода могла настати [30, С.241].

У трудовому, як і у цивільному праві, при дослідженні поняття ви-ни використовувались насамперед праці вчених кримінального права. Проте не можна сказати, що вина сторін трудових правовідносин не має своїх особливостей. Адже більшість трудових правопорушень вчиняються з необережності.

Вина визначається як психічне ставлення правопорушника до своїх дій та їх наслідків, виявлене у формі умислу або необереж-ності. З такого визначення, по-перше, не можна встановити мо-мент виникнення вини. По-друге, правопорушення може виражатись як в активній поведінці правопорушника (дії), так і пасивній (бездіяльності), тому виключати бездіяльність як вид діяння із понят-тя вини недопустимо. Дещо точніше дається поняття вини в Юридич-ному словнику-довіднику: як психічне ставлення правопорушника до своїх дій або до бездіяльності та їхніх наслідків у формі умислу чи необережності. В поняття вини включається бездіяльність як вид діяння, але все ж таки при формулюванні поняття вини залишається невизначеним момент її виникнення.

Отже, вина будь-якого працівника — це завжди вина юридичної особи. Відповідно, в трудових відносинах вина будь-якого працівника в заподіянні шкоди під час виконання трудових обов'язків іншому працівникові є виною роботодавця.

Розглядаючи питання, чиї дії можуть бути визнані діями юридич-ної особи, тобто дії яких конкретних осіб можуть розглядатися як про-типравні і винні дії підприємства, установи, організації, Г.К.Матвєєв прийшов до висновку, що виною юридичної особи є, по-перше, вина його органів, які діють від імені юридичної особи в межах своєї компентенції. Якщо ж дії органу (директора, голови, президента та ін.) виходять за рамки наданих йому повноважень, то юридична особа не відповідає за їх наслідки. По-друге, виною юридичної особи є вина її представників за дії, які вони здійснюють на підставі і в межах повно-важень, наданих юридичною особою. По-третє, — вина членів або учасників (робітників і службовців) юридичної особи, якщо шкода за-подіяна ними при виконанні трудових обов'язків [42, С.27].

У