Стосовно поняття державного службовця у науці ще не вироблено єдиного підходу, як не дає відповіді і Закон України «Про державну службу». Вчені дають також різні поняття державного службовця, зокрема, В.Колпаков звертає увагу на те, що службовці є кадровим складом (або основним складом, чи персоналом) органів державного управління. Будучи працівниками державного органу, вони фактично перебувають на службі у держави і виконують її завдання та функції. Саме вони є останньою ланкою державного управлінського механізму, через яку реалізується виконавча влада, втілюються у життя вимоги та управлінські рішення. Від того, як вони розуміють і виконують свою роботу, наскільки точно і правильно діють, залежить ефективність функціонування органу управління і всієї системи виконавчої влади [21,736].

Закон України «Про державну службу» – це перший законодавчий акт в історії України, спрямований на врегулювання однієї із найважливіших сторін діяльності держави. У законі вперше на офіційному рівні сформульовано поняття державної служби в Україні. Зокрема, державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів [5, 1].

В той же час, як на мій погляд, у Законі не дається поняття державного службовця, а робиться лише ремарка, яка відносить осіб, що займають посади у державних органах і їх апараті та мають відповідні службові повноваження, до державних службовців.

В юридичній літературі неодноразово робилися спроби визначити поняття „державний службовець”. У результаті більшість авторів дійшли висновку, що цей термін слід трактувати як в широкому, так і у вузькому розумінні. В широкому розумінні державний службовець — це професійний працівник будь-якої державної організації: органу, установи, підприємства, а у вузькому — це професійний працівник органів державної влади.

На законодавчому рівні визначення поняття «державний службовець» дається у ст. 1 Закону України «Про державну службу» через визначення самої державної служби. Тобто державний службовець — це особа, яка здійснює професійну діяльність, займаючи посаду в державних органах або його апараті, щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержує заробітну плату за рахунок державних коштів. Таким чином, законодавець закріпив поняття «державний службовець» у вузькому розумінні.

Досить важливим є питання видів державної служби. Всіх державних
службовців можна класифікувати на декілька видів в залежності від:

- розподілу державної влади - державних службовців органів законодавчої, виконавчої та судової влади;

- характеру державної служби - цивільні (службовці місцевих державних адміністрацій) та спеціалізовані державні службовці (військово-службовці, службовці ОВС, службовці СБУ, митних органів, тощо);

- обсягу посадових обов'язків - посадові особи і особи, що не є посадовими.

Правовий статус державного службовця складається із сукупності прав, обов’язків, обмежень, заборон і відповідальності державного службовця передбачених чинним законодавством і гарантованих державою.

Щодо набуття особою статусу державного службовця слід відзначити, що в чинному законодавстві про державну службу чіткої відповіді немає. Постанова Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами справ про корупційні діяння та інші правопорушення, які пов’язані з корупцією” дає поняття про те, що особа набуває статусу державного службовця з моменту прийняття рішення про зарахування її на посаду державного службовця незалежно від того, прийняла вона присягу чи ні, а також чи присвоєно їй ранг і чи попереджено її про обмеження, встановлені ст.5 Закону України „Про державну службу”.

Отже, правовий статус державних службовців - це сукупність прав, обов'язків, свобод, обмежень, відповідальності, що встановлені законами і гарантовані авторитетом держави.

Розглядаючи детально основні елементи, що визначають правовий статус державних службовців слід розпочати з Присяги державних службовців, яка є парадигмою діяльності даної категорії працівників у сфері державної служби. Саме інститут присяги у концентрованому вигляді формулює засадничі вимоги до державних службовців, їхньої діяльності, дає чіткі підстави для спільного, єдиного розуміння цілей, завдань державного управління кожним державним службовцем та своєї конкретної ролі у складному механізмі державної влади.

Під обов’язками державного службовця слід розуміти обумовлені Конституцією України і чинним законодавством функції (основні дії), які складають у сукупності сутність професійної діяльності щодо забезпечення виконання повноважень державних органів.

Обов'язки найбільш яскраво характеризують сутність їх службової діяльності, адже держава приймає на роботу службовців саме з метою покладення на них певних службових обов'язків. Виходячи із загальних обов'язків, державний службовець повинен діяти на підставі, в обсязі та у спосіб, які передбачені Конституцією та законами України, а також укладеними і в установленому порядку ратифікованими міжнародними договорами України, на засадах чесності, справедливості, відповідальності, відкритості й прозорості.

Державному службовцю забороняється:

- брати участь у діях, що суперечать національним інтересам України, розголошувати довірену йому державну таємницю, іншу інформацію з обмеженим доступом, установлену Законами України «Про інформацію» та «Про державну таємницю», у тому числі й після залишення ним державної служби, а також використовувати таку інформацію для власного інтересу або інтересу інших осіб шляхом порад чи рекомендацій; брати участь у страйках та вчиняти дії, що перешкоджають нормальному функціонуванню органів державної влади; учиняти дії, що можуть бути розцінені як використання свого службового становища в корисливих цілях у власних інтересах, а також дії, які відповідно до чинного законодавства вважаються