корупційними; виявляти всупереч інтересам справи упередженість або прихильність до будь-якого підприємства, установи, організації, органу, об’єднання громадян чи конкретної особи; проявляти бюрократизм, відомчість і місництво.
У цілому зміст правового становища державних службовців характеризується загальногромадянськими та загальнослужбовими правами.
До загальногромадянських прав віднесені такі:
а) державний службовець реалізує конституційне право громадян України «брати участь в управлінні державними справами»;
б) державні службовці користуються правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України.
До загальнослужбових віднесені повноваження, якими володіє кожен державний службовець. Це, зокрема такі права: брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх повноважень рішень; отримувати від державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого самоврядування необхідну інформацію з питань, що належать до їх компетенції; відвідувати в установленому порядку для виконання посадових обов'язків підприємства, установи й організації незалежно від прав власності; на повагу особистої гідності, справедливе й шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян; вимагати затвердження керівником чітко визначеного обсягу службових повноважень за посадою службовця; безперешкодно ознайомлюватися з матеріалами, що стосуються проходження ним державної служби, в необхідних випадках давати особисті пояснення; вносити пропозиції щодо удосконалення державної служби в будь-які інстанції.
Підсумовуючи, зазначу, що правовий статус державних службовців як суб'єктів адміністративно-правових відносин загалом характеризується тим, що:
- їхні права та обов'язки встановлюються, як правило, у межах компетенції органів, в яких вони перебувають на державній службі;
- діяльність державних службовців підпорядкована виконанню завдань, покладених на відповідний орган, і має офіційний характер;
- службові права та обов'язки характеризуються єдністю, своєрідність якої полягає в тому, що їх права одночасно є обов язками, оскільки вони повинні використовуватися в інтересах служби, а обов'язки - правами, без наявності
яких обов'язки неможливо здійснювати;
- здійснення службовцями своїх прав та обов’язків гарантується законодавством;
- законні приписи й вимоги державних службовців повинні виконуватися всіма, кому вони адресовані;
- вони мають право на просування по службі, тобто на службову кар'єру. Порядок і умови реалізації цього права встановлюються нормативними актами;
- передбачені обмеження окремих загальногромадянських прав службовців з метою ефективності службової діяльності.
- для них передбачені певні пільги, а також підвищена відповідальність за вчинення правопорушень.
Отже, здійснюючи цілі держави, виконуючи функції державної служби, державний службовець завжди повинен дотримуватися прав та інтересів громадян. Лише такий підхід поверне довіру населення до інституту державної служби та, відповідно, до органів державної влади та до держави в цілому.
Розділ ІІ.
Особливості прийняття та звільнення з роботи
державних службовців
Виходячи із положень Конституції України, усі громадяни мають рівні можливості для реалізації своїх прав і свобод [1, ст.21, 24, 38, 43]. Тому, ніхто не може бути обмеженим в трудових правах і свободах незалежно від статі, політичних, релігійних чи інших переконань, соціального походження, місця проживання, за мовними або іншими ознаками тощо, у тому числі й від
посадового становища.
Щодо такої сфери трудової діяльності як державна служба, то Конституція наголошує на рівному праві доступу до неї, а також до служби в органах місцевого самоврядування. Державні службовці, як і мільйони інших громадян працездатного віку, застосовують свою природну здібність до праці. Тільки і всього, що вони «працюють в державних органах та їх апараті» і мають «статус державного службовця». Тому Закон України «Про державну службу» розкриває гарантії реалізації права на державну службу, яке закріплено
в Конституції України. Громадяни України мають право на державну службу незалежно від походження, соціального та майнового стану,
расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання [1, 38]. Такі ж гарантії реалізації права на
працю закріплені в ст. 51 КЗпП, а також ст. 2' КЗпП, яка забезпечує рівність прав громадян України. Право на державну службу громадяни можуть реалізувати, якщо мають відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України. Не можуть бути прийняті на державну службу особи, що визнані судом недієздатними; які мають судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята в установленому законом порядку; які відповідно до закону позбавлені права обіймати посади в органах державної влади та їх апараті або органах місцевого самоврядування протягом установленого терміну; які в разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, що є близькими родичами чи свояками. Інші обмеження, пов’язані із прийняттям і проходженням служби в органах виконавчої влади та місцевого самоврядування, встановлюються виключно законами України. До обмежувальних заходів можна віднести, наприклад, неподання декларації про доходи. Вимоги, що стосуються освіти і професійної підготовки, володіння державною мовою в обсягах, достатніх для виконання службових обов’язків, не належать до обмежувальних, оскільки держава забезпечує необхідні можливості всім громадянам щодо здобуття освіти, необхідного рівня професійної підготовки, освоєння державної мови [1, 38]. Особливості прийняття на державну службу передбачено Законом України „Про державну службу”, де зазначено можливість прийняття на конкурсній основі, за призначенням, на підставі зарахування та виборів. Припинення державно-службових відносин є загальні та спеціальні.
Питання використання праці, а саме вступ на державну службу, випробування при прийнятті, визначення обсягу обов'язків (службових повноважень), просування по службі, тривалість робочого часу, відпусток, відсторонення від роботи, застосування дисциплінарних стягнень, оплата праці, заохочення за сумлінну працю, звільнення з державної служби регулюються нормами законодавства про працю [2, ст.4-7, 10-12,14-16, 18, 20-22, 25].
До кандидата на зайняття вакантної посади висуваються відповідні вимоги. Згідно з чинним законодавством