Наступним етапом є набір кандидатів, що полягає у створенні необхідного резерву кандидатів на всі посади та робочі місця, який проводиться із внутрішніх і зовнішніх джерел.

Найбільш розповсюдженими методами відбору конкретного кандидата на вакантну посаду є випробування, тестування, співбесіда, інтерв'ю. За їх допомогою керівник організації отримує певне уявлення про можливості конкретного претендента, однак вони не можуть дати відповіді на важливе питання: чи буде новий працівник повністю реалізовувати свої знання й можливості у конкретній діяльності? Позитивна відповідь на це запитання залежить від побудови та функціонування ефективної мотиваційної системи в конкретному органі управління.

Професійні, моральні, психофізіологічні якості претендентів вивчаються у певній послідовності за встановленими правилами, що дає змогу відібрати на конкретні посади найкращих. Конкурс також є основним засобом реалізації громадянами конституційного права на доступ до державної служби. Конкурсний відбір на заміщення вакантних посад державних службовців широко використовується на державній службі, зокрема при прийнятті на державну службу на посади третьої-сьомої категорій, крім випадків, коли законами України встановлено інший порядок заміщення вакантних посад. Процедура проведення конкурсу в Україні регламентована Порядком проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців, затвердженим постановою КМУ від 15 лютого 2002 року № 169. Рішення про проведення конкурсу й визначення його умов приймає керівник органу, в якому він оголошується.

Особи, які бажають взяти участь у конкурсі, подають до конкурсної комісії заяву про участь у конкурсі, до якої додаються особова картка з
відповідними додатками, автобіографія, копії документів про освіту, копію першої та другої сторінок паспорта громадянина України, засвідчену кадровою службою, дві фотокартки. Крім того, кандидати можуть подавати додаткову інформацію стосовно своєї освіти досвіду роботи, професійного рівня й репутації (копії документів про підвищення кваліфікації, присудження
наукового ступеня, присвоєння вченого звання, характеристики, рекомендації, наукові публікації тощо), але при цьому забороняється вимагати від кандидатів на державну службу відомості та документи, подання яких не передбачено законодавством України. Для зайняття посади державного службовця введено декларування доходів особи, яка претендує на посаду, а особам, що претендують на зайняття посад першої та другої категорії необхідно подати окрім декларації щодо доходів, відомості про нерухоме цінне майно, вклади у банках і цінні папери, що належать їм та членам їхніх сімей [5, 25]. Зазначені відомості подаються щорічно й особами, що вже зараховані на державну службу.

Переможець конкурсу призначається на державну посаду наказом керівника установи. Особа, яку прийнято на державну службу, набуває статусу державного службовця й суб'єкта державно-службових відносин. Особливість цих відносин полягає в тому, що вони складаються між державою в особі її
органів і державним службовцем. Ці відносини юридично закріплюють вступ громадянина на державну службу, що є підставою для виконання ним службових обов'язків на визначеній посаді, та виникнення його обов'язків
перед державою, а також службових і особистих прав.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1995 року № 694 встановлено, що без конкурсного відбору можуть прийматися:

а) державні службовці на посади: керівників, які згідно із законодавством обираються або затверджуються колегіальним органом; керівників, які призначаються міністрами, керівниками інших центральних органів виконавчої влади за погодженням із керівниками місцевих органів виконавчої влади; спеціалістів при переміщенні їх у межах одного державного органу на рівнозначну або нижчу посаду з дотриманням вимог законодавства про працю;

б) державні службовці, які перебували на відповідних посадах у державних та виконавчих органах рад у тому числі в тих, що ліквідуються, до новостворених органів виконавчої влади і місцевого самоврядування;

в) випускники Української Академії державного управління при Президентові України та її регіональних інститутів у державні органи, які направляли їх на навчання;

г) особи, які навчалися на умовах державного контракту, у разі працевлаштування їх у державному органі, де вони працювали або були зараховані до кадрового резерву.

Після проходження всіх обов'язкових процедур та призначення державного службовця на відповідну посаду розпочинається процес так званої організаційної соціалізації, або, іншими словами, введення на посаду держслужбовця. Це дуже відповідальний момент як для нового державного
службовця, так і для організації.

Наступний етап інтеграції відбувається безпосередньо на робочому місці і називається інструктажем.

У деяких установах і організаціях службовці повинні пройти випробувальний термін, перш ніж стати штатними працівниками. В Україні стаття 18 Закону України «Про державну службу» передбачає, що при прийнятті на державну службу може встановлюватися випробування терміном до шести місяців.

Згідно зі статтею 19 Закону з метою набуття практичного досвіду, перевірки професійного рівня і ділових якостей особи, яка претендує на посаду державного службовця, може проводитися стажування у відповідному державному органі.

Вирішення питання про зарахування на державну службу, просування по ній службовців, стимулювання їх праці пов'язане з відношеннями як першої, так і другої групи. З цією метою законодавець встановлює як порядок прийняття та проходження державної служби, так і етику поведінки службовця, вводить категорії посад службовців і ранги, які їм присвоюються.

Посади державних службовців класифікуються з урахуванням організаційно-правового рівня органу, обсягу і характеру компетенції на конкретній посаді, ролі та місця посади в структурі державного органу. Законом про державну службу встановлено сім категорій посад державних службовців, яким відповідають 15 рангів. При прийнятті на державну службу працівникові присвоюється ранг у межах конкретної категорії посад відповідно