Під етикою на державній службі в юридичній науці розуміють систему принципів і норм службової поведінки і діяльності державного службовця. В основу етики покладено уявлення про чесність і непідкупність державних службовців, їхню вірність народу, державі та закону. Вступ на державну службу передбачає гідну поведінку, чесність, почуття честі та обов’язку. Дотримання державним службовцем етичних вимог покликане сприяти зміцненню авторитету державної влади, сприяти зростанню довіри громадян до державних інститутів, забезпечувати єдину морально-правову засаду для погоджених і ефективних дій усіх державних структур, протидіяти занепаду етичної культури у суспільстві.

Серед великої різноманітності „неписаних” вимог і заборон державної служби можна виділити три види етичних норм:

а) розпорядчі ( як слід з точки зору професійної моралі державного службоця діяти в конкретній ситуації);

б) заборонні ( що конкретно не дозволяється в рамках службової поведінки);

в) рекомендуючі (як необхідно себе вести в тій чи іншій ситуації) [24, 81].

Згідно з теорією права поняття «норма» і «правило» вживаються як рівнозначні, взаємозамінні. Разом з тим при уважнішому аналізі з'ясовується, що термін «правило» вужчий за змістом ніж «норма». Отже, вони не завжди і не повністю збігаються. Зокрема, правові норми складні за своєю конструкцією, де правило заміщене лише в їх диспозиціях, не охоплюючи гіпотезу і санкцію .

Законодавець до названих службовців пред'являє й етичні вимоги, засновані на загальновизнаних етичних стандартах і принципах, які повинні бути зрозуміло і точно сформульовані.

Надання етичним нормам правового статусу обумовлене подальшим прискоренням реформування системи державної служби.

Етика державної служби як один з видів професійної етики є кодексом поведінки, який приписує певний тип людських взаємовідносин і є оптимальним з точки зору виконання службовцями їх професійної діяльності. Кодекс поведінки включає основні принципи і норми, що виражають у загальній формі моральні вимоги до діяльності державного службовця.

Серед принципів, на яких грунтується державна служба і котрий набув особливої актуальності, - принцип професіоналізму. Вимога щодо останнього відображає сутність державної служби як професійної діяльності із забезпечення виконання повноважень державних органів. Названа служба як професія є особливим видом трудової діяльності.

На думку Д. Бахраха, професіоналізм державних службовців потребує, по-перше, компетентності, а вона тим вища, чим більше знань і досвіду в працівника. По-друге, організаторських здібностей, для розвитку і вдосконалення яких суспільство повинно створювати необхідні умови. По-третє, постійного заняття тільки такою службою (без відволікання на політику, підприємництво тощо) [22, 98].

Перебуваючи на службі, державні службовці підпадають під спеціальний правовий режим, який відрізняється від загальних норм права.

Розділ ІІІ.

Юридична відповідальність державних службовців

Стаття 38 Закону України «Про державну службу» визначила засади юридичної відповідальності державних службовців, встановивши, що особи, винні в порушенні законодавства про державну службу, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством. До державних службовців застосовуються такі види
юридичної відповідальності:

- матеріальна (статті 130, 133 Кодексу законів про працю України);

- дисциплінарна (ст. 14 Закону України «Про державну службу»);

- адміністративна і кримінальна (ст. 16 Закону «Про державну службу», закон «Про боротьбу з корупцією»), а також при звільненні з державної служби за порушення Присяги державного службовця (п. 6 ст. З0 Закону «Про державну службу»).

Дисциплінарна відповідальність державних службовців застосовується часто і є найбільш важливою з практичної та юридичної точок зору.

Дисциплінарна відповідальність настає при порушенні державним службовцем обов'язків додержання дисципліни праці, правил внутрішнього розпорядку органу державної влади, за невиконання або недостатнє виконання службових обов'язків. Ця відповідальність, таким чином, пов'язана з наявністю трудових відносин, розрахована на осіб, які перебувають на державній службі.

Дисциплінарні стягнення відповідно до статті 14 Закону України «Про державну службу» застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних із проходженням державної служби, а також за вчинок, який ганьбить його як державного службовця або дискредитує орган, у якому він працює. Крім цього, підставою для дисциплінарної відповідальності є правопорушення (дисциплінарний проступок), тобто вчинення державним службовцем провини по службі - порушення (невиконання) службових обов'язків, правил внутрішнього розпорядку органу державної влади, наказів посадових осіб, вимог законодавчих актів, якщо це не передбачено кримінальним законодавством як злочин і не тягне за собою відповідальності в кримінальному порядку. Особливість дисциплінарної відповідальності службовців полягає в тому, що, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу:

- попередження про неповну службову відповідність;

- затримка до одного року в присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

Адміністративна відповідальність настає за невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків, тобто за здійснення адміністративного правопорушення. Такі характерні особливості адміністративного правопорушення, протиправність, винуватість є складовими адміністративної відповідальності. Особливість підстав для адміністративної відповідальності посадових осіб і державних службовців полягає в тому, що вони несуть таку відповідальність за порушення встановлених загальнообов'язкових правил своїми власними діями, у тому числі неправомірними вказівками, виконуючи які, їх підлеглі, інші працівники порушують встановлені правила. Крім того, посадові особи можуть нести адміністративну відповідальність і за невжиття заходів щодо забезпечення виконання правил іншими особами, якщо забезпечення їх дотримання входить до кола їх службових обов'язків. У даному разі йдеться про проступки, скоєні з власної вини, та з вини, пов'язаної зі службовою діяльністю. Щодо останнього може застосовуватись й подвійна відповідальність - адміністративна та цивільна, адміністративна і дисциплінарна - за одне й те саме порушення.

Порушення державним службовцем вимог декларування доходів тягне за собою відповідальність згідно зі статтею