ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ І. Поняття та загальна характеристика нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю

РОЗДІЛ ІІ. Види нагляду і контролю

2.1. Державний нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю

2.2. Громадський контроль за додержанням трудового законодавства

РОЗДІЛ ІІІ. Державний нагляд та контроль за дотриманням трудового законодавства за проектом трудового кодексу

ВИСНОВОК

ЛІТЕРАТУРА

ЗМІСТ

ВСТУП

Одним з важливих напрямів державної політики незалежної України є забезпечення сприятливих умов для поліпшення становища жінок, підвищення їх ролі у суспільстві, створення рівних прав з чоловіками для участі у різних сферах суспільно-економічної, громадсько-політичної та іншої діяльності. В основі цього аспекту державної політики щодо жінок лежать такі міжнародні документи (до них приєдналася й Україна): Загальна декларація прав людини (1948 p.), Конвенція про дискримінацію у сфері праці і зайнятості (1958 p.), Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (1979 p.), Конвенція про примусову чи обов'язкову працю (1981 p.), Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (1966 р.) тощо. У наведених та інших міжнародних документах закріплені загальні принципи рівноправності жінки й чоловіка.

Розбудовуючи демократичну правову державу, Україна на конституційному рівні проголосила названі принципи (див. ч. З ст. 24 Конституції України) і розробляє на їх основі відповідне законодавство, яке гарантує і має забезпечувати рівні права і можливості жінкам та чоловікам відповідно до основних прав та свобод людини. Зокрема, і у таких питаннях як працевлаштування та прийняття на роботу.

РОЗДІЛ І.

Теоретичні основи правового регулювання праці жінок

Українські жінки адаптуються до ринкових змін дуже важко. Зниження попиту на робочу силу загострило проблему участі жінок у суспільному виробництві. Жінка стала найбільш уразливим прошарком населення у сфері діяльності через необхідність поєднання сімейних та професійних функцій. Не можна сказати, що держава не реагує на ці обставини. Законодавство передбачає суттєві гарантії працевлаштування жінок, які мають малолітніх дітей, гарантії при звільненні з роботи за ініціативою власника, але на сьогодні таких заходів недостатньо.

Найважливішими законодавчими актами, прийнятими у даній галузі Верховною Радою України є Закон України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми”, Закон України “Про охорону праці”, Закон України “Про пенсійне забезпечення”, Закон України “Про внесення змін і доповнень в КЗпП України при переході республіки до ринкової економіки” і ін. Крім того, в Україні встановлені тривалі відпустки по догляду за дітьми, в тому числі частково оплачувані. Надане право вибору членам родини за бажанням отримувати відпустки по догляду за дитиною (батькові, бабі, діду та ін.), розроблені нові списки виробництв, професій і робіт з важкими і шкідливими умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок, розроблені норми максимально припустимих фізичних навантажень для жінок.

Збільшилася тривалість відпусток через вагітність та пологи. Якщо раніше додаткові відпустки надавалися лише у випадках пологів, які визначалися як патологічні, то тепер така пільга надається при ускладнених видах пологів. Введено й інші пільги, спрямовані на створення сприятливих умов для поєднання професійної і материнської функцій.

Трудове законодавство України закріплює основний принцип, діючий в галузі охорони прав жінок, - принцип рівноправ’я. У відповідності до ст. 21 КЗпП України держава забезпечує рівність трудових прав всіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового становища, расової і національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Передбачено особливі пільги для вагітних жінок і жінок, які мають малолітніх дітей. Так, наприклад, відповідно до ст. 184 КЗпП України забороняється відмовляти жінкам при прийомі на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов'язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років, а одиноким матерям - за наявністю дитини віком до 14 років або дитини-інваліда.

На підставі ст. 178 КЗпП України вагітним жінкам відповідно до медичного висновку знижують норми виробітку, норми обслуговування або вони переводяться на іншу, більш легку роботу, яка виключає вплив несприятливих виробничих чинників, із збереженням середнього заробітку по колишній роботі.

До вирішення питання про надання вагітній жінці відповідно з медичним висновком іншої роботи, більш легкої і такої, що виключає вплив несприятливих виробничих чинників, вона підлягає звільненню від роботи з збереженням середнього заробітку за всі пропущені внаслідок цього робочі дні за рахунок підприємства, установи, організації.

Жінки, які мають дітей віком до трьох років, у разі неможливості виконувати шкідливу для неї роботу переводяться на іншу роботу із збереженням середнього заробітку за попередню роботу до досягнення дитиною трьох років.

Якщо заробіток осіб, означених в ч. ч. 1 і 3 ст. 176 КЗпП України, на більш легкій роботі вищий, ніж заробіток, одержуваний до переведення, їм виплачується фактичний заробіток.

Можна стверджувати, що законодавство України враховує необхідність особливого режиму правового регулювання і охорони жінок у галузі трудових відносин і в значною мірою відповідає міжнародним зобов'язанням України в даній галузі.

Разом з тим не викликає сумнівів, що чинне законодавство виявляється неефективним або в ньому є серйозні прогалини, тому, що фактично в Україні зберігається патріархальна структура суспільства, завдяки чому жінки залишаються соціально-демографічною групою, що дискримінується. Крім того, такі факти, як жіноче безробіття, що за даними 2005 року в 1,5 - 2 рази вище за безробіття серед чоловіків (при цьому 80% серед безробітних жінок мають дітей до 16 років), свідчать також про неефективність українського законодавства в питаннях захисту трудових прав жінок.

По суті, така трансформація економіки продовжує