визначення посилаються на ст. 58 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», або на п.104 Положення про порядок призначення та виплати державної допомоги сім’ям з дітьми. Але зазначені акти встановлюють лише право одиноких матерів одержувати допомогу на утримання і виховання дітей. В цих актах не йдеться про порядок звільнення одиноких матерів. Що стосується визначення одинокої матері, на яку поширюються гарантії, передбачені статтею 184 КЗпП України, то слід керуватися п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 9 листопада 1992 року (з наступними змінами та доповненнями) «Про практику розгляду судами трудових спорів», в якому роз’яснюються, що гарантії, передбачені статтею 184 КЗпП, поширюється на «одиноких матерів», тобто на жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, а також жінку, яка виховує та утримує сама дитину віком до чотирнадцяти років або дитину -інваліда. Це може бути і вдова, і розлучена з чоловіком жінка, але коли вона виховує і утримує дитину (дітей) сама, не отримуючи ні від кого допомоги, вона вважається одинокою, і на неї поширюються гарантії, що встановлено ст.184 КЗпП України.
Думку про те, що слід розширити перелік працівників, яких не можна звільнити у разі ліквідації підприємства без працевлаштування, висловлюють також російські фахівці з проблем праці жінок, зокрема, С.Полєніна, яка розробила Концепцію законотворчої діяльності по забезпеченню рівних прав і рівних можливостей чоловіків та жінок.[7] На її думку, до таких категорій працівників слід віднести батьків з дітьми-інвалідами (без обмеження віку), одиноких і багатодітних батьків , вдів (вдівцев), якщо їх праця є єдиним джерелом доходу сім’ї.
Проблеми охорони праці жінок. Робота в нічний час, в шкідливих умовах.
Серйозним питанням у нинішній ситуації, коли погіршується робота промислових підприємств з додержання санітарних норм і норм безпеки, є охорона праці жінок.
Згідно із законом України «Про зайнятість населення» були скасовані обов'язкові відрахування до Фонду охорони праці. Незабаром вийшло два законодавчих рішення протилежного змісту: постанова “Про затвердження Положення про державний, галузеві, регіональні фонди охорони праці та фонди охорони праці підприємств ”(№ 838 від 07.10. 93 р.), а також Закон України “ Про охорону праці ”. Однак Фонд охорони праці відновлений не був і реально на більшості державних підприємств такі фонди відсутні. Фактично більшість підприємств державного сектору не витрачають кошти на забезпечення безпеки праці своїх робітників. Це призводить до збільшення нещасних випадків на підприємствах, зростання захворюваності робітників.
У недержавному секторі ситуацію щодо охорони праці ніхто не вивчав. Відомо, що сьогодні багато жінок працюють у тіньовому секторі економіки, де не дотримуються норм охорони праці.
Законодавство України зберігає патронат над жінкою в плані охорони її здоров’я та зайнятості на роботах у нічний час. На підставі ст. 174 КЗпП України забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (робіт з санітарного і побутового обслуговування тощо).
Однак, на деяких підприємствах металургійної промисловості, у шахтах з видобутку солі жінки продовжують працювати під землею. Адміністрація пояснює це просто: жінки самі хочуть тут працювати, бо їх праця оплачується вище і на пенсію вони можуть піти раніше.
Ефективних правових механізмів протидії такій практиці немає, хоча ст. 2 Конвенції МОП № 45, яка ратифікована Україною, містить вказівку: “Праця жодної особи жіночої статі, яким би не був її вік, не може використовуватися на підземних роботах у шахтах».
На підставі ст. 175 КЗпП України залучення жінок до роботи в нічний час не допускається, за винятком тих галузей господарства, де це викликається особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід. Перелік цих галузей і винятків з вказівкою максимальних строків застосування праці жінок у нічний час затверджується Кабінетом Міністрів України (означені в ч.1 ст.173 КЗпП України обмеження не поширюються на жінок, які працюють на підприємствах, де зайняті лише члени однієї родини).
Стаття 176 КзпП України не припускає залучення до робіт у нічний час, та понаднормових робіт і робіт у вихідні дні і направлення у відрядження вагітних жінок, а також жінок, які мають дітей в віком до трьох років.
Тим не менше в Україні практика застосування праці жінок у нічний час досить широка. В основному вони працюють в три-чотиризмінному режимі на виробництві з безперервними технологічними процесами, а також у галузях, пов'язаних з обслуговуванням населення: транспортні перевезення вантажів і пасажирів, медичне обслуговування, забезпечення населення продуктами споживання тощо.
Жінки, які мають дітей і онуків дошкільного і шкільного віку, відзначили певні переваги нічних змін в зв'язку із можливістю догляду за дітьми у денний час. До негативних сторін роботи у нічний час жінки відносять втомлюваність, труднощі із транспортом у пізній час, незадоволення в родині, неповний відпочинок у денний час через родинно-побутові умови.[8]
Таким чином можна сказати, що в Україні немає категоричної заборони використання праці жінок у нічний час. Однак у нинішніх важких економічних ситуаціях ця норма (ст. 175 КЗпП України) потребує особливого осмислення. В багатьох країнах з високим рівнем розвитку економіки норми заборони нічної праці для жінок сьогодні вже будуть відсутні. Багато країн дератифікували Конвенцію МОП № 45. Однак це пов'язане з істотним поліпшенням умов праці та її оплати. На Україні, на жаль, і зараз