Утрачений заробіток (або відповідна його частина) від-шкодовується працівникові власником у повному розмірі незалежно від одержуваної потерпілим пенсії та інших дохо-дів, якщо відшкодування провадиться за період після введення в дію Закону України "Про охорону праці" (з 24 листопада 1992 р.), а за попередній період — відповідно до чинного на той час законодавства — з урахуванням розміру пенсії та інших доходів (п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27 березня 1992 р. "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами від 8 липня 1994 р. № 7; від 30 вересня 1994 р. № 11; від 25 травня 1998 р. №15. Об-числений розмір втраченого заробітку або відповідна його частина залежно від ступеня втрати потерпілим професій-ної працездатності корегуванню в бік зменшення не підлягає.

Розмір одноразової допомоги потерпілому встановлюєть-ся колективним договором (угодою, трудовим договором). При стійкій втраті працездатності, яка визначається МСЕК, розмір допомоги повинен бути не меншим суми, визначеної з розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожний відсоток втрати ним професійної працездатності.

У разі смерті потерпілого розмір одноразової допомоги його сім'ї повинен бути не меншим 5-річного заробітку і, крім того, не меншим 1-річного заробітку на кожного утри-манця, померлого, а також на його дитину, яка народилася після його смерті.

Якщо комісією з розслідування нещасного випадку вста-новлений факт невиконання потерпілим вимог нормативних актів про охорону праці, розмір одноразової допомоги може бути зменшений у порядку, який визначається трудовим ко-лективом за поданням власника та профспілкового комітету підприємства, але не більш як на 50%. Факт наявності вини потерпілого встановлюється комісією з розслідування.

Згідно зі ст. 12 Закону України "Про охорону праці" відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральною втратою потерпі-лого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслі-док фізичного або психічного впливу, що спричинило по-гіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людь-ми, інші негативні наслідки морального характеру.

Власник відшкодовує потерпілому витрати на медичну і соціальну допомогу (додаткове харчування, придбання ліків, спеціальний медичний і звичайний догляд, побутове обслуго-вування, протезування, санаторно-курортне лікування, при-дбання спеціальних засобів пересування тощо). При визна-ченні розміру витрат на медичну і соціальну допомогу ступінь вини потерпілого не враховується. Потреба в таких випла-тах визначається висновками МСЕК.

Розмір витрат на догляд за потерпілим визначається МСЕК і не може бути меншим ніж 1,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян — на спеціальний медичний до-гляд (масаж, уколи тощо); 1 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян — на звичайний догляд; 0,5 неоподаткову-ваного мінімуму доходів громадян — на побутовий догляд (прибирання кімнати, прання білизни тощо).

У разі смерті потерпілого від нещасного випадку витра-ти на його похорони несе власник.

Виплата суми відшкодування шкоди проводиться влас-ником, з вини якого настало ушкодження здоров'я внаслі-док нещасного випадку, професійного захворювання.

При виїзді потерпілого або осіб, що мають право на відшкодування шкоди, на постійне місце проживання за межі України, встановлені суми переказуються власником за їхньою адресою в порядку, передбаченому міжнародними угодами.

Власник зобов'язаний розглянути заяву про відшкодуван-ня шкоди й ухвалити відповідне рішення протягом 10 днів. Рішення оформляється наказом (розпорядженням) власника, копія якого вручається протягом 10 днів зацікавленим особам.

Спори між потерпілим або іншими зацікавленими осо-бами і власником про право на відшкодування шкоди розгля-даються в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів (КТС, суд).

Власник (уповноважений ним орган) зобов'язаний не тільки відповідним чином оформляти трудові відносини, його обов'язком є видача документів, які мають значення для пра-цівників (трудова книжка, довідка про його роботу на дано-му підприємстві, в установі, організації, довідка про наявність стажу, про заробітну плату тощо) (статті 47, 49 КЗпП).

Матеріальна шкода, заподіяна працівникові при пору-шенні власником цього обов'язку, виражається в неможливості працевлаштування через відсутність трудової книжки, в несвоєчасному призначенні пенсії, допомоги, інших виплат. Чинне трудове законодавство не містить норм, що передбачають пряму матеріальну відповідальність власника в таких ситуаціях. На практиці використовується в субсидіарному порядку ст. 441 ЦК України, що передбачає відповідальність організації за шкоду, заподіяну з вини її працівників.

Згідно зі ст. 153 КЗпП, правилами внутрішнього трудо-вого розпорядку на підприємствах повинні створюватися здорові, безпечні умови праці, відповідні умови для нор-мальної роботи. До таких умов відноситься створення на під-приємствах, в установах, організаціях спеціальних місць, де працівники під час роботи можуть залишити свої особисті речі. Незалежно від того, як організовано зберігання особис-тих речей працівників (обладнані спеціальні гардероби, кімна-ти зберігання речей тощо), власник зобов'язаний забезпечи-ти збереження цього майна. Невиконання зазначеного обо-в'язку, що призвело до псування, знищення або розкрадання особистих речей працівника під час роботи, тягне за собою обов'язок відшкодування заподіяної шкоди.

Потрібно відмітити, що питання матеріальної відповідаль-ності за ушкодження здоров'я працівника врегульовано чин-ним трудовим законодавством, у той час як інші випадки матеріальної відповідальності власника або уповноваженого ним органу значною мірою потребують регламентації норма-ми трудового законодавства.

2.1. Відповідальність роботодавця у вигляді відшкодування працівникові моральної шкоди за урядовим проектом Трудового кодексу України

Останнім часом дедалі актуальні-шим стає питання про визнання за працівником нормативного закріплен-ня права на захист професійної честі, гідності й ділової репутації і, відповід-но, покладення на роботодавця обов'язку з охорони честі, гідності й діло-вої репутації працівника. Вказане питання