можливості отримання роботи, як і для громадян приймаючої держави. У зв'язку із такими ціля-ми Регламенту не підлягають застосуванню норми законо-давства й адміністративної практики держав — членів Співто-вариства, котрі передбачають обов'язковий особливий поря-док укладення трудових договорів для іноземців, а також ставлять прийом на роботу в залежність від реєстрації в бюро по працевлаштуванню. Слід визнати, що законодавство України у питанні працевлаштування іно-земних громадян потребує зміни, оскільки повністю протирічить вказаному положенню. Для таких громадян видача візи поставлена у залежність від дозволу на працевлаштування. Дозвіл видається лише за умови, якщо в країні (регіоні) відсутні працівники, які спроможні виконувати таку робо-ту; особи, які прибули в Україну в приватних справах з тимчасовим перебуванням, права на роботу в Україні не ма-ють, і дозвіл на працевлаштування їм не видається (Про тим-часовий порядок оформлення іноземним громадянам віз для перебування в Україні: Існуючий у нашому законодавстві порядок зорієнтований на адміністративно-планову економіку. У ринкових відносинах є неприйнятним ставити угоду про працевлаштування між роботодавцем і працівником у залежність від дозволу цент-ру зайнятості .
У сучасних умовах відбувається пошук основних підходів до вироблення нової соціально-ринкової економіки. Як вва-жає відомий американський економіст Дж. Голбрейт, "необхід-но знайти таку систему, яка найкращим чином зв'язала б в єдине ринкову орієнтацію з орієнтацією на задоволення со-ціальних потреб"
Процес конвергенції може бути успішним при дотри-манні трьох умов: збереження усього кращого у вітчизняно-му законодавстві; перенесення кращих моделей, ідей, прин-ципів із зарубіжного законодавства; врахування особливос-тей національної правової системи. У зв'язку з цим не зай-вим буде визначити, що ж потрібно розуміти під кращими правовими моделями. Очевидно, такими є положення про соціальний захист працівників — головних рушійних сил економічного і соціального прогресу, а також положення, що передбачають досягнення соціальної згоди в сфері трудо-вих відносин між роботодавцями і працівниками на всіх рівнях — виробничому, галузевому, державному.
Разом з тим потрібно уникати штучного запозичення правових норм і перенесення їх в законодавство України без урахування національних особливостей і реального ста-ну економіки. Тому необхідно визначити межі запозичення іноземних правових норм, критерії їх "адаптаційності", механізм гармонізації. Не треба забувати, що далеко не всі іно-земні ідеї, норми оцінюються прогресивно навіть західними дослідниками, а багато з них не можуть бути перенесені в наше законодавство внаслідок національних особливостей. [11, 48]
Потрібно також підкреслити, що шлях до ринку і стабільні ринкові відносини — не тільки різні поняття і становища в суспільному житті, але вони відділені одне від одного у часі. Очевидно, і набір правових засобів для регулювання цих двох етапів повинен бути різним. У перехідний період не можна заперечувати ведучу роль держави в справі впорядку-вання і контролю в суспільних відносинах. Серед базових проблем сьогодення — радикальні зміни у сфері трудових відносин, відновлення жорсткої регулятивної функції держа-ви. Проблема механізму гармонізації законодавства Украї-ни з міжнародним правом вимагає врахування того, що сис-тема останнього поділяється на публічне і приватне право. З цього приводу висловлюється стурбованість, адже наше націо-нальне законодавство не має такого чіткого поділу
Актуальним є окреслення публічних і приватних засад у правовому регулюванні праці у перехідний період до ринкової економіки. Трудове право зародилося у цивільному праві й лише усвідомлення суспільством необхідності забез-печення соціальних прав людини у процесі здійснення най-маної праці дозволило трудовому праву набути статус са-мостійної галузі права. Трудове право завжди було публіч-но-приватним, хоча зміст кожної із засад, їх співвідношення у різні періоди історичного розвитку нашої держави були різними. У сучасному трудовому праві України поєднують-ся публічні й приватні засади та окреслилася тенденція до переваги приватних. Починаючи з 90-х років, набули по-дальшого розширення договірні засади регулювання трудових відносин, зросла роль колективного договору, почали укладатись угоди на різних рівнях.
Разом з тим необхідно враховувати традиції національ-ної правової системи, в якій значну роль відіграє держава. Проблема збереження державного регулювання набула відчут-ну реальність після серпневої (1998 р.) економічної кризи у Росії. Економіка України також перебуває у стані кризи, що посилюється. Усі реалії сьогодення сильно похитнули віру у вільний ринок, у принцип дерегулювання економіки. Очі-куваного ринкового економічного чуда не відбулося. У 1998 р. вперше після тріумфу вільного ринку, що спостерігався у 1980 р., почали висловлюватися серйозні сумніві щодо ефек-тивності вільного ринку навіть зарубіжними спеціалістами. [9, 74]
В економічній теорії розглядаються можливості вирішення усіх соціальних питань в умовах досконалої конкуренції, однак реальне життя засвідчує безпідставність таких ідей. При побудові соціальної ринкової економіки одним із ви-значальних принципів є органічна єдність ринку і держави. Причому спостерігається розширення функцій держави у сучасному суспільстві при збереженні ринкових свобод. Багато з фундаментальних проблем сучасного суспільства не можуть бути ефективно вирішені тільки за допомогою ринкових механізмів. Автори підручника вважають, що саме за допомо-гою держави можна забезпечити публічні інтереси грома-дянського суспільства.
Публічний інтерес — це визнаний державою і забезпече-ний правом інтерес соціальної спільноти. Публічність у трудовому праві полягає в особливій ролі дер-жави, яка на законодавчому рівні встановлює мінімальні за-гальнообов'язкові соціальні стандарти у сфері праці; нор-ми підвищеного соціального захисту для окремих категорій працівників (пільги для неповнолітніх, осіб із зниженою працездатністю, у зв'язку з материнством); виступає гаран-том дотримання соціальних прав людини у сфері праці, передбачених міжнародно-правовими актами, згода на обов'яз-ковість яких дана Верховною Радою України, Конституцією і трудовим законодавством України; а також у наявності й функціонуванні державних підприємств, установ і організацій, котрі діють як роботодавці й забезпечують робочі