1.2. Забезпечення та закріплення принципів трудового права.

Держава повинна створювати умови для реалізації гро-мадянами соціальних прав, забезпечувати їх гарантії. Разом з тим держава відмовилася від надання громадянам гаранто-ваної роботи. Відповідно до ч. 2 ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадяна-ми права на працю, гарантує рівні можливості у виборі про-фесії та роду трудової діяльності, реалізує програми про-фесійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Таким чином, дер-жава гарантує кожному право на працю шляхом встановлен-ня рівних можливостей для працевлаштування за вільним вибором. Конституція України не передбачає обов'язок пра-цювати, громадяни мають змогу самі обирати види і три-валість своєї трудової зайнятості та своєю працею заробляти собі на життя. Держава приймає на себе обов'язок забезпечи-ти кожному таку можливість. Це суттєва відмінність нової Конституції від положень ст. 38 Конституції УРСР. Консти-туцією передбачено гарантії соціальних прав людини і гро-мадянина, однак реалізація цих положень поки ще далека від бажаного.

У сучасних умовах спостерігається зміна предмета тру-дового права за рахунок нових правових інститутів, таких як: суб'єкти трудового права; організація зайнятості й пра-цевлаштування; професійна орієнтація, професійний відбір, профнавчання, перекваліфікація; захист честі, гідності й тру-дових прав працівників; соціальне партнерство і деякі інші. Однак не всі з перерахованих інститутів належать до трудо-вого права, оскільки їх реалізація здійснюється іншими ме-тодами правового регулювання. У рамках правового інсти-туту "Суб'єкти трудового права" нового погляду вимагає такий суб'єкт (сторона) трудового договору як роботода-вець. Останнім часом з'явилися публікації, в яких аналізу-ються особливості праці окремих категорій працівників, зок-рема в недержавних організаціях, однак правовий статус роботодавця — його види, права, обов'язки та їх межі; гарантії і їх межі; відповідальність — залишаються багато в чому відкритими питаннями.

Вимагає серйозних наукових досліджень проблема єднос-ті й диференціації у трудовому праві. В останні роки набу-ла поширення тенденція в національному законодавстві пе-редбачати численні соціальні пільги різним категоріям гро-мадян. Однак встановлення позитивної диференціації для одних спричиняє негативну диференціацію для інших. Рин-кові відносини висувають нові підходи в цій сфері. Необхідні наукові критерії і межі диференціації. До речі, у зарубіжно-му трудовому праві спостерігається тенденція до зменшення його диференціації, нівелювання правового статусу різних категорій найманих працівників.

Ця проблема тісно пов'язана з наступною. У сучасний період відбувається формування нового правового явища — соціального права. Цей термін досить широко застосовується у зарубіжній юридичній практиці. Проте різні держави вкла-дають у це поняття неоднаковий зміст, так само як і у поняття соціальної політики. Цікаво, що у "Зеленій книзі" стосовно соціальної політики в Європейському Союзі Комісія євро-пейських співтовариств (1993 р.) умисне обминула пробле-му визначення соціальної політики. Заявивши, що різні краї-ни визначають це поняття по-різному, комісія вирішила, що для неї соціальна політика означає всі заходи, здійснювані в соціальній сфері. Однак і соціальна сфера визначення не діста-ла. Проте, якщо не буде досягнуто згоди про поняття і складові соціальної сфери, соціальної політики, марно сподіватись і спільних підходів до визначення право-вих засад у регулюванні таких суспільних відносин. Але ж якоїсь одностайності необхідно досягти, інакше проблеми апроксимації (наближення) національного законодавства до права Європейського Союзу не зможуть бути вирішені.

Ю.А. Тихомиров, досліджуючи проблеми публічного пра-ва, зазначає: "Не виключені нові підходи до вирішення проб-леми формування соціального права, що охоплює галузі публічного права, котрі прямо звернені до захисту інтересів людини і громадянина. Скажімо, екологічне право, право со-ціального забезпечення насичені елементами публічного і приватного права в цілком своєрідній пропорції". Далі він називає галузі так званого соціального пра-ва: трудове, екологічне, земельне, підприємницьке, банківське та інші. Як бачимо, тут є предмет для наукової дискусії.

Стосовно України певні узагальнюючі орієнтири вже закладені Основними напрямами соціальної політики на 1997 — 2000 роки, затвердженими Указом Президента Украї-ни 18 жовтня 1997 р. До складових соціальної політики тут віднесено ринок праці та зайнятість населення, трудові відно-сини, оплату праці та доходи населення, соціальне забезпе-чення, захист громадян як споживачів, гуманітарну політику (освіту, науку, охорону здоров'я, культуру, фізичну культу-ру і спорт, відпочинок і туризм), житлову політику. [6, 82]

Проблема формування соціального права в Україні по-винна розглядатись у контексті європейських міжнародно-правових стандартів, котрі визначені у Переглянутій Євро-пейській соціальній хартії, підписаній у Стразбурзі 3 травня 1996 р. урядами — членами Ради Європи. Цей визначний акт, який містить повний перелік соціальних прав людини, 7 травня 1999 р. підписано Україною.

Окреслена проблема у всій своїй складності не піддаєть-ся поясненню в рамках традиційних постулатів теорії про поняття права, предмет галузі права та її метод, співвідно-шення системи права і системи законодавства. На часі на-гальна потреба визначити усю систему суспільних відносин, що складають соціальну сферу, правовий механізм її регу-лювання і місце та роль такого важливого компонента в цій системі як трудове право. Не можна не бачити взаємозалеж-них зв'язків, зокрема, що пільги і переваги, які пов'язані з правом на пенсію працівника (скорочений трудовий стаж, знижений пенсійний вік), хоч і належать до сфери іншої галузі права — права соціального забезпечення, свої витоки мають у трудових правовідносинах і безпосередньо вплива-ють на них. Сюди також відноситься питання про встанов-лення співвідношення участі працівників і роботодавців у соціальному страхуванні. Ці проблеми повинні вирішувати-ся спільними зусиллями обох галузей права. Доцільно обго-ворити комплексний характер названих відносин.

Нарешті необхідно однозначно вирішити питання