Сучасний розвиток цивілізації на одне з перших місць висуває ідею всесвітнього захисту прав людини в сфері засто-сування праці. Цей постулат, що закріплений у загальнови-знаних міжнародних актах, вимагає перегляду традиційних підходів і оцінок. Зокрема, слід констатувати, що принципи свободи і рівності праці в умовах кризового стану економі-ки України носять багато в чому декларативний характер. Зростаючий рівень безробіття, фактичне закриття багатьох підприємств, скорочення витрат з держбюджету на такі жит-тєво важливі сфери, як охорона здоров'я, соціальне забезпе-чення, мізерні розміри допомоги по безробіттю, — все це зводить нанівець проголошення таких принципів. Недостат-ньо проголосити принцип, необхідно узгодити його реалізацію в цілому комплексі заходів щодо його забезпечення. [12, 78]

Неодноразово підкреслювався такий принцип, як рівність сторін трудового договору. Цей принцип, запозичений з цивілістичної концепції договору, фактично не відповідає реаль-ним суспільним відносинам. Потрібно ясно й однозначно визнати, що працівник і роботодавець не є рівними суб'єкта-ми. Працівник завжди є слабшою стороною, особливо тепер, в умовах кризи, і необхідна ціла система правових заходів, щодо його захисту. Ці суб'єкти не рівні не лише в процесі трудових відносин, що визнавалося вченими, а й на стадії укладання трудового договору. Спад виробництва тільки загострив цю проблему. Не зайвим буде ознайомитися з оцін-кою цього питання на міжнародному рівні. У доповіді Гене-рального директора Міжнародного Бюро Праці підкреслюва-лося наступне: "Основна мета розвитку трудового законо-давства і системи трудових відносин протягом багатьох де-сятиріч полягала в тому, щоб покінчити з фікцією цивільно-го права XIX сторіччя, яка проголошувала, що сторони інди-відуального договору найму мають рівну силу, і тому вони повинні цілком самостійно визначати свої взаємовідноси-ни".

Важливим для трудового права є конституційний прин-цип збереження існуючих прав і свобод (статті 22, 157 Кон-ституції). Цей принцип повинен бути обов'язково закріпле-ний в новому Трудовому кодексі. Адже насправді в сучасних умовах постійно відбувається протилежне. Постановами уря-ду, навіть інструкціями центральних органів виконавчої влади, передбачається звуження існуючих трудових прав. Наприк-лад, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 31 серпня 1996 р. №1033 "Про заходи щодо залучення додаткових надходжень до бюджету та підвищення соціальних виплат населенню" на період погашення заборгованості по заробітній платі працівникам бюджетних установ доплата за суміщення професій (посад), виконання обов'язків тимчасово відсутніх праців-ників виплачується в розмірі до 30% посадового окладу пра-цівника, який виконує обов'язки тимчасово відсутнього пра-цівника; обмежується тривалість робочого часу на роботі за сумісництвом — не більш 4 годин у день. Однак ці обмежен-ня суперечать чинному законодавству. Постановою Кабіне-ту Міністрів України від 8 лютого 1999 р. №175 продовжена дія абзацу другого п. 2 та пунктів 5 і 8 постанови №1033 до 1 січня 2000 р. І ряд важливих принципів закріплено в Кодексі законів про працю України. Між тим у цей час не всі принципи трудового права отримали текстуальне формулювання в Конституції та інших нормативно-правових актах про працю.

У чинному КЗпП немає окремої статті, що встановлює основні принципи регулювання трудових відносин. Цей не-долік слід усунути в новому Трудовому кодексі. До основ-них принципів потрібно віднести наступні принципи: сво-бода праці; забезпечення права кожного вільно розпоряджа-тися своїми здібностями до праці, обирати рід діяльності та професію; заборона примусової праці й дискримінації в сфері трудових відносин; забезпечення права на охорону здоров'я у процесі праці, на умови, що відповідають вимогам безпеки і гігієни; забезпечення права на винагороду за працю без будь-якої дискримінації і не нижче заробітної плати, визна-ченої законом; захист трудових прав працівників.

На нашу думку, необхідно назвати і такий принцип як недопущення погіршення становища працівника порівняно з рівнем, передбаченим законодавством. У зарубіжному трудо-вому праві цей принцип (сприяння) є загаль-новизнаним і застосовується не лише до співвідношення до-говорів про працю із законодавством. Він має універсальне значення, торкається будь-якого нижчестоячого нормативно-го акта, який може тільки поліпшувати становище праців-ника порівняно з нормативними актами більш високого рівня. Такий принцип є і в законодавстві про працю України. [3, 38]

Принцип, згідно з яким договори про працю не можуть погіршувати положення працівників порівняно із законодавством України, — це основний принцип, що має універсальний характер.

Можливим видається включення до системи основних принципів трудового права принципу соціального партнер-ства. Цей принцип міжнародно-правового регулювання праці (діяльність МОП базується на трипартизмі) набув поши-рення і в Україні. Соціальне партнерство існує на різних рівнях: на державному (Генеральна угода), на галузевому (галузеві угоди), на регіональному (регіональні угоди), на виробничому (колективний договір) — і покликане виріши-ти протиріччя, узгодити інтереси найманих працівників і власників. У даний час відбувається процес становлення механізму соціального партнерства, який повинен бути за-конодавчо закріплений Законом України "Про соціальне партнерство".

В Основних напрямах соціальної політики на 1997 — 2000 роки, затверджених Указом Президента України від 18 жовт-ня 1997 р., передбачено низку заходів, спрямованих на роз-виток соціального партнерства в Україні. Зокрема, передба-чається розробити правовий механізм удосконалення органі-заційних форм і принципів соціального партнерства, взає-модії суб'єктів соціально-трудових відносин, ведення кон-сультацій, переговорів, укладення угод і колективних догово-рів, проведення примирних процедур; створити систему роз-гляду і вирішення колективних трудових спорів і конфліктів, забезпечити проведення активної примирної політики у разі виникнення конфліктів шляхом застосування посередництва, примирних комісій, трудових арбітражів; утворити Націо-нальну службу посередництва і примирення; посилити роль держави як гаранта соціального партнерства, дотримання і розширення соціально-економічних