іншими працівниками. Не дає прямої відповіді на це питання і ст. 33 проекту ТК, яка визначає обо-в'язки роботодавця. До основних обо-в'язків роботодавця належить шану-вання не лише честі, гідності, а й осо-бистих цінностей працівника. Зі зміс-ту ч. 2 ст. 400 проекту ТК вбачається, що роботодавець мусить відповідати в цьому випадку, оскільки він несе без-винну відповідальність перед праців-ником за шкоду, яка виникла вна-слідок порушення прав працівника. Проте зазначене правило, в частині відповідальності роботодавця за мо-ральну шкоду, дезавуюється ч. 1 ст. 404 проекту ТК, де зазначається, що роботодавець зобов'язаний відшко-дувати моральну шкоду, заподіяну працівникові власними діями або бездіяльністю, які порушують права працівника, відповідно до цивільного законодавства. Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК моральна шкода відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Останнім часом у науковій літе-ратурі з трудового права дедалі більше досліджують питання про відшкоду-вання роботодавцем моральної шкоди. Питання про можливість її відшкоду-вання є неоднозначним, незважаючи на доповнення чинного кодексу стат-тею загального характеру, якою допускається відшкодування моральної шкоди в трудовому праві. Як зазначає Т. Маркіна, проблему компенсації мо-ральної шкоди, як способу захисту суб'єктивних прав сторін трудового до-говору, не можна вважати вичерпаною ні в плані правотворчості, ні в сенсі правозастосування, ні в розумінні теорії.
Щодо питання про відшкодування моральної шкоди в трудовому праві існують три точки зору. Перша група авторів стверджує, що відшкодування моральної шкоди можливе, коли йдеть-ся про порушення прав працівника, які не мають майнового характеру.
Це пояснюється тим, що немайнова шкода являє собою негативні наслідки морального або іншого немайнового характеру, які виникли внаслідок фі-зичних страждань, порушень немайнових або тісно пов'язаних із майновими прав чи інших негативних явищ, ви-кликаних неправомірними діями. Звідси випливає, що порушення май-нового права не може призвести до немайнової шкоди, а тому не тягне за со-бою обов'язку з відшкодування її.
Друга група авторів вважає, що відшкодування моральної шкоди мож-ливе не лише у випадках порушення немайнових прав, а й у тих випадках, коли одночасно з майновими порушу-ються немайнові права. Право на компенсацію моральної шкоди може породити лише порушення немайново-го права, яке має особистий характер (право на належні умови праці, право на недопущення дискримінації, право на відпочинок, право на гарну трудову репутацію тощо). Але в деяких випад-ках і порушення майнового права мо-же породити порушення немайнового права, і тоді виникає необхідність від-шкодування моральної (немайнової) шкоди.
Третя група дослідників стверджує, що відшкодування моральної шкоди можливе при порушенні як немайно-вих, так і майнових прав, незалежно від зв'язку останніх з немайновими правами.
Санкцією за трудове правопорушен-ня можна вважати припис, викладе-ний у пункті «а» ч. 1 ст. 330 ТК Мол-дови, коли роботодавець мусить від-шкодувати особі неодержану ним заро-бітну плату у випадку позбавлення його можливості працювати, а саме: у випадку безпідставної відмови у прий-нятті на роботу. Вбачається, що в да-ному випадку є певний симбіоз санкції і певний спосіб відшкодування шкоди. Зазначена характеристика повною мірою належить до випадку, передба-ченого у п. «п» зазначеної статті — не-виконання у встановлений строк рішення компетентного органу трудової юрисдикції, котрий розв'язав спір (конфлікт) щодо позбавлення можли-вості працювати. На нашу думку, спір-ною є теза в зазначеній нормі про обо-в'язок роботодавця відшкодувати особі неотриману заробітну плату в зв'язку з позбавленням можливості працювати у випадку розповсюдження у любий спосіб ганебних відомостей про праців-ника. Вбачається, що в даному випад-ку мова іде про відшкодування мо-ральної шкоди, що виникла внаслідок розповсюдження ганебних відомостей, а не про відшкодування неотриманої заробітної плати. Принаймні в ч. 2 ст. 23 ЦК України зазначається, що моральна шкода полягає у принижен-ні честі, гідності, а також ділової репу-тації фізичної або юридичної особи.
Я думаю, що моральна шкода відшкодовується у випадку порушен-ня як немайнових, так і майнових прав працівника. Така позиція пояс-нюється тим, що іноді особі може бути завдана незначна майнова шкода, але пов'язана з величезними моральними втратами. Право працівника на від-шкодування немайнової шкоди не мо-же залежати від того, яким саме пра-вопорушенням вона завдана, яке право було порушено (майнове чи немайнове) і чи зазначені якісь конкретні обстави-ни в тому чи іншому нормативному до-кументі. Тому має діяти загальне пра-вило: будь-яка реальна шкода відшко-довується в повному обсязі. [6, 90]
У контексті трудових відносин без-винна відповідальність, передбачена ч. 2 ст. 1167 ЦК, стосується випадку, якщо шкоди завдано каліцтвом, ін-шим ушкодженням здоров'я або смер-тю фізичної особи внаслідок дії джере-ла підвищеної небезпеки, а також в інших випадках, встановлених зако-ном. Зазначений випадок вбачається зі змісту ч. 1 ст. 404 проекту ТК і сто-сується сексуальних домагань із боку будь-яких працівників роботодавця. Механізм такої відповідальності на-чебто узгоджується з приписом, ви-кладеним у ст. 1172 ЦК щодо обов'яз-ку юридичної і фізичної особи відшко-дувати шкоду, завдану їхнім працівни-ком під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. Про-те виникають питання з приводу пев-ної колізійності нормативного регулю-вання відповідальності роботодавця за сексуальні домагання, які виникли між працівниками. По-перше, проект ТК встановлює, що роботодавець від-шкодовує моральну шкоду відповідно до цивільного законодавства і в той же час встановлює випадок безвинної від-повідальності роботодавця у вигляді відшкодування моральної шкоди за сексуальні домагання працівників. Виникає питання: за трудовим чи ци-вільним законодавством здійснюється відшкодування моральної шкоди? По-друге, ч. 2 ст. 404 проекту ТК передба-чає відшкодування моральної шкоди, яка виникла внаслідок протиправної поведінки роботодавця щодо працівни-ка. В даному