и условиях применения труда женщин, имеющих детей и рабо-тающих неполное рабочее время: Утв. пост. Госкомтруда СССР и секретариата ВЦСПС от 29 апреля 1980 г. №111/8-51 // Бюллетень Госкомтруда СССР. — 1980. — №8).
Як правило, на умовах неповного робочого часу працю-ють сумісники, тобто особи, що уклали два або більше трудо-вих договорів (з двома або декількома роботодавцями). Су-місництво можливе і на одному підприємстві при виконанні різних робіт поза основним робочим часом. [14, 63]
Слід звернути увагу, що для працівників, зайнятих на роботі з неповним робочим днем, ненормований робочий день не застосовується. Лише для працівників, які працюють на умовах неповного робочого тижня, може застосовуватися ненормований робочий день з наданням за це щорічної до-даткової відпустки згідно з законодавством.
У сучасних умовах, коли погіршилося фінансове стано-вище підприємств, має місце спад виробництва, встановлення неповного робочого часу можливе не тільки з ініціативи працівника, а й з ініціативи власника підприємства, установи, організації. Але в такій ситуації перехід на неповний робо-чий час може здійснюватися роботодавцем при дотриманні правил ст. 32 КЗпП. Встановлення неповного робочого часу в цьому випадку є для працівників зміною істотних умов праці, оскільки, як правило, знижується розмір оплати праці. Тому про встановлення неповного робочого часу роботода-вець повинен попередити працівників не пізніше ніж за 2 місяці. Протягом цих 2 місяців зберігаються попередні умо-ви праці. Якщо працівник не згодний працювати в режимі неповного робочого часу, трудовий договір з ним припиняєть-ся за п. 6 ст. 36 КЗпП.
У Російській Федерації з Державного фонду зайнятості виплачуються компенсаційні виплати у зв'язку з перехо-дом на неповний робочий час, які з урахуванням заробітної плати не повинні перевищувати встановленого законодав-ством мінімального розміру оплати праці.
1.2. Режим робочого часу.
Розподіл норми робочого часу протягом конкретного календарного періоду називається режимом робочого часу. Елементами режиму виступають:
1)
час початку і закінчення роботи;
2)
час і тривалість перерв;
3)
тривалість і правила чергування змін.
На законодавчому рівні встановлюються лише окремі елементи режиму робочого часу. Так, Указом Президента України від 26 квітня 1995 р. "Про введення на території України регіональних графіків початку робочого дня" пе-редбачено введення рішеннями виконкомів обласних рад регіональних (місцевих) графіків початку робочого дня для однозмінних підприємств всіх форм власності.
Режим робочого часу передбачає 5- або 6-денний робочий тиждень, початок і кінець робочого дня, час і тривалість обід-ньої перерви, число змін протягом облікового періоду.
Відповідно до ст. 57 КЗпП час початку і закінчення що-денної роботи (зміни) передбачається правилами внутріш-нього трудового розпорядку і графіками змінності. При режимі змінної роботи працівники чергуються в змінах рівномірно.
Найбільш поширена робота в дві зміни, на деяких підпри-ємствах робота провадиться в три і більше змін. Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, повинен проводитися через кожний робочий тиждень у години, встановлені графіками змінності (див. ст. 58 КЗпП). Тривалість перерв у роботі між змінами у відповідності до ст. 59 КЗпП повинна бути не менше подвійної тривалості роботи в попередній зміні (вклю-чаючи і час перерви на обід). Недопустиме призначення працівника на роботу протягом 2 змін підряд. Встановлені роботодавцем за погодженням з профспілковим комітетом графіки змінності є обов'язковими для сторін трудового договору. [2, 51]
Режим роботи з роздробленим робочим днем — вво-диться в таких галузях, де обсяг робіт нерівномірно розпо-діляється протягом дня (наприклад, водії міського транспорту, робота яких інтенсивна вранці та увечері, у часи пік, вдень же водії відпочивають; для тваринників час годівлі і доїння корів призначається у певний час). На таких роботах робо-чий день може бути поділений на частини з умовою, що загальна тривалість роботи не повинна перевищувати вста-новленої тривалості робочого дня (див. ст. 60 КЗпП).
Гнучкий графік роботи — форма організації робочого часу, при якій для окремих працівників або колективів підрозділів допускається саморегулювання початку, закінчен-ня і загальної тривалості робочого дня. При цьому потрібне повне відпрацювання сумарної кількості робочих годин про-тягом облікового періоду (робочого дня, робочого тижня, робочого місяця). Уперше такий режим роботи був передба-чений Положенням про порядок і умови застосування (гнуч-кого) змінного графіка роботи для жінок, що мають дітей, затвердженим постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від б червня 1984 р. Неодмінною умовою має бути дотриман-ня річного балансу робочого часу, максимальна тривалість робочого часу — не більше 10 годин, а час перебування на підприємстві — не більш 12 годин, включаючи перерви.
ЗО травня 1985 р. постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС були затверджені Рекомендації щодо застосування режимів гнучкого робочого часу на підприємствах, устано-вах, організаціях народного господарства (Бюллетень Гос-комтруда СССР. — 1985. — №11). Гнучкий графік роботи встановлюється за погодженням між власником і працівни-ком як при прийомі на роботу, так і в процесі роботи, за погодженням з профкомом і з урахуванням думки трудово-го колективу. Елементами гнучкого графіка є: змінний (гнуч-кий) робочий час — початок і закінчення робочого дня; фіксо-ваний час — час обов'язкової присутності на роботі; пере-рви для відпочинку і харчування; тривалість облікового періоду.
Режим з вахтовим методом організації робіт регла-ментується Основними положеннями про вахтовий метод організації робіт, затвердженими постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань, Секретаріату ВЦРПС, Міністерства охорони здоров'я СРСР від 31 груд-ня 1987 р. №794/33-82, у редакції від 17 січня 1990 р., а також Тимчасовим положенням про вахтовий метод органі-зації робіт на підприємствах Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, затвердженим нака-зом