Вахтовий метод — це особлива форма організації робіт, що грунтується на використанні трудових ресурсів поза місцем їх постійного проживання за умов, коли щоденна до-ставка працівників до місця роботи і назад до місця постій-ного проживання неможлива. Вахтовий метод організовуєть-ся за допомогою підсумованого обліку робочого часу, а міжвахтовий відпочинок надається працівникам у місцях їх постій-ного проживання.

На роботу вахтовим методом можуть переводитись як підприємства в цілому, і їх окремі підрозділи або створюва-тися комплексні бригади для виконання визначеного обсягу робіт.

До робіт, що виконуються вахтовим методом, забороняєть-ся залучати осіб віком до 18 років, вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років, а також осіб, які мають медичні протипоказання для такої роботи.

Обліковий період охоплює весь робочий час, час у дорозі та час відпочинку, який припадає на цей календарний відрізок часу. Робочий час і час відпочинку регламентуються графі-ком змінності, затверджуються власником за погодженням з профспілковим комітетом і доводяться до відома працівників не пізніше ніж за місяць до введення їх у дію. Тривалість вахти не може перевищувати 1 місяця, а в окремих випадках, з дозволу міністерства та відповідної проф-спілки, — 2 місяців. Тривалість робочого дня не повинна пе-ревищувати 10 годин.

Власник зобов'язаний забезпечити працівників соціаль-но-побутовими умовами — проживанням, транспортом, спец-одягом, щоденним гарячим харчуванням, медичним обслуго-вуванням. [11, 87]

Режим ненормованого робочого дня відповідно до Ре-комендацій про порядок надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особ-ливий характер праці, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 жовтня 1997 р. №7 (із змінами внесеними наказом Мінпраці України від 5 лютого 1998 р. №18) // Інформаційний бюлетень Мініс-терства праці та соціальної політики України. — 1997. — N912. - С. 27-28; 1998. - №3. - С. 38) встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормуван-ня часу трудового процесу. Міра праці таких працівників визначається не тільки тривалістю робочого часу, але й ко-лом обов'язків і обсягом виконаних робіт (навантаженням). У разі необхідності ця категорія працівників виконує робо-ту понад нормальну тривалість робочого часу.

На працівників з ненормованим робочим днем поширюєть-ся встановлений на підприємстві, в установі, організації ре-жим робочого часу. У зв'язку з цим власник або уповнова-жений ним орган не має права систематично залучати праців-ників, які працюють за таким режимом, до роботи понад вста-новлену тривалість робочого часу. Обов'язки працівників з ненормованим робочим днем повинні бути зафіксовані в трудовому договорі, посадових інструкціях, правилах внутріш-нього трудового розпорядку таким чином, щоб була передба-чена можливість виконувати ці обов'язки, як правило, в ме-жах нормального робочого часу.

Ненормований робочий день на підприємствах, в устано-вах, організаціях, незалежно від форм власності, може засто-совуватися для керівників, фахівців і робітників, а саме:

—

—

для осіб, які розподіляють час для роботи на свій розсуд.

Міністерства та інші центральні органи виконавчої вла-ди за погодженням з відповідними галузевими профспілка-ми можуть затверджувати орієнтовні переліки робіт, про-фесій і посад працівників з ненормованим робочим днем. На підприємствах, в установах, організаціях список професій і посад, на яких може застосовуватися ненормований робочий день, визначається колективним договором. [10, 96]

Як компенсація за виконаний обсяг робіт, ступінь напру-женості, складність і самостійність у роботі, необхідність пе-ріодичного виконання службових завдань понад встановле-ну тривалість робочого часу надається додаткова відпустка до 7 календарних днів. Колективним договором встановлюєть-ся конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки з кожного виду робіт, професій та посад. Додаткова відпустка надається пропорційно часу, відпрацьованому на роботі, по-саді, що дають право на цю відпустку.

Ненормований робочий день потрібно відрізняти від надурочної роботи.

На Заході спостерігається тенденція росту застосування багатозмінних робіт. Найбільш поширена робота в дві зміни, хоча застосовується навіть 5-змінна робота. Багатозмінна ро-бота забезпечує велику ефективність і рентабельність ви-робництва, але викликає опір з боку працюючих. Тому пе-редбачається значне стимулювання багатозмінного режиму. Перш за все це підвищена оплата у вигляді надбавки в розмірі від 10 до 30% залежно від виду зміни. Встановлена додатко-ва відпустка за роботу у вечірню чи нічну зміну, скорочена тривалість нічної зміни, заборона залучення до таких робіт осіб похилого віку. Подальше поширення такого режиму пов'язується з необхідністю скорочення тривалості робочого тижня до 30 — 20 годин у тиждень.

Розділ 2. Надурочна робота та облік робочого часу.

2.1. Надурочна робота та чергування.

Надурочними роботами вважаються роботи понад вста-новлену тривалість робочого дня (статті 52, 53 і 61 КЗпП). Як правило, застосування надурочних робіт не допускається. Проведення їх можливе лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством і ст. 62 КЗпП. Власник або уповноважений ним орган може застосувати надурочні ро-боти тільки у таких виняткових випадках:

1)

2)

3)