не може бути компенсована недоробкою в інші робочі дні. У відповідності до ст. 61 КЗпП на безпе-рервно діючих підприємствах, в установах і організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділен-нях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (ро-боти) не може бути додержана встановлена для даної кате-горії працівників щоденна або щотижнева тривалість робо-чого часу, допускається за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації введення підсу-мованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робо-чого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин (40-годинного робочого тижня або ско-роченого робочого часу для окремих категорій працівників).
В якості облікового періоду може встановлюватися місяць, квартал. Для працівників залізничного транспорту обліко-вим періодом є тур — час з моменту явки на роботу для поїздки до моменту явки на роботу для наступної поїздки після відпочинку в пункті постійної роботи. При підсумову-ваному обліку робочого часу норма робочого часу визна-чається шляхом множення тривалості робочого дня на число робочих днів за календарем, що припадають на обліковий період. При неповному місяці роботи (наприклад, у разі хвороби, відпустки) від встановленої місячної норми відніма-ються робочі години, що припадають на дні відсутності на роботі. Тривалість робочої зміни при підсумовуваному об-ліку робочого часу може збільшуватися, але не більш ніж до 10 годин.
При підсумовуваному обліку робочого часу можлива переробка двох видів. Переробка понад норму годин і водно-час понад встановлений графік є надурочною роботою і ком-пенсується підвищеною оплатою. Переробка понад норму го-дин, але відповідно до встановленого графіка не визнається надурочною роботою. Переробка за графіком компенсується не підвищеною оплатою, як надурочна робота, а додатковими днями відпочинку. [6, 165]
Працівникам, для яких встановлений підсумований облік робочого часу, щотижневі дні відпочинку можуть встанов-люватися в різні дні тижня відповідно до графіків змінності.
Слід підкреслити, що у західних країнах значно пошире-ний підсумований облік робочого часу. При цьому має місце гнучкий розподіл робочого часу протягом облікового періо-ду (місяця, кварталу, року), тобто мобільний режим праці. Такий режим може бути зафіксований в індивідуальному трудовому договорі, що нашим законодавством не передба-чено. При укладенні трудового договору узгоджується тиж-нева, місячна, квартальна чи річна тривалість робочого часу, яка може змінюватися за розсудом наймача в межах вста-новленого максимуму протягом облікового періоду. Є й інший варіант. У трудовому договорі не встановлюється конкретна тривалість робочого часу. Передбачається лише, що наймач вправі залучати працівника "за викликом" у разі необхід-ності з зазначенням або без зазначення тривалості робочого дня. У цьому випадку заробітна плата залежить від фактич-но відпрацьованих годин.
До недавнього часу нові режими робочого часу не пе-редбачалися законодавством, а іноді були закріплені спочат-ку в правилах внутрішнього трудового розпорядку, а пізніше — в колективному договорі. Сьогодні мобільні графіки ре-жиму робочого часу передбачені законодавством Франції, ФРН, Бельгії.
Взагалі сьогодні на Заході спостерігається тенденція до індивідуалізації та персоналізації режимів праці. Це важли-ва риса сучасного виробництва, саме вона буде відзначати застосування робочої сили в XXI ст., коли будуть врахову-ватися вік, сімейний стан, психіка, особисті схильності, життє-вий біологічний ритм тощо та залежно від цього визначати-меться трудове навантаження кожного працівника. Саме це відповідає, інтересам працюючих та дасть змогу підвищити продуктивність праці. За цим — майбутнє.
Розділ 3. Поняття та види часу відпочинку.
Законодавство про працю не дає визначення часу відпо-чинку. Наукою трудового права традиційно під часом відпо-чинку розуміється час, протягом якого працівник є вільним від виконання трудових обов'язків і вправі використовува-ти його на власний розсуд. [7, 83]
Як слушно зауважує П.Д. Пилипенко, правове поняття часу відпочинку не відповідає фізіологічному поняттю відпо-чинку, коли людина, наприклад, спить. У зв'язку з цим нау-ковці пропонували увесь час поза робочим часом називати "вільним від роботи часом" або "неробочим часом". Проте у законодавстві застосовується саме термін "час відпочинку", і його правовий аспект полягає у зв'язку із трудовими обо-в'язками працівника, а точніше, коли працівник вільний від такого зв'язку. Право на відпочинок гарантується нормуван-ням робочого часу.
Законодавством встановлені наступні види часу відпо-чинку:
—
перерви протягом робочого дня (зміни);
—
щоденний відпочинок (міжзмінна перерва);
—
вихідні дні (щотижневий відпочинок);
—
святкові і неробочі дні;
—
відпустки.
Відповідно до ст. 66 КЗпП перерва для відпочинку і харчування надається тривалістю не більше 2 годин. Така пере-рва повинна надаватись, як правило, через 4 години після початку роботи. Час початку і закінчення перерви встанов-люється правилами внутрішнього трудового розпорядку. Працівники використовують час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть відлучатися з місця роботи. На тих роботах, де через умови виробництва перерву встановити не можна, працівникам повинна бути надана можливість прий-мання їжі протягом робочого часу. Перелік таких робіт, по-рядок і місце приймання їжі встановлюється власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілко-вим комітетом підприємства, установи, організації. Перерви для відпочинку і харчування не включаються в робочий час і не оплачуються.
При роботі на відкритому повітрі в холодну пору року за рішенням роботодавця встановлюються перерви для обі-грівання. При цьому власник або уповноважений ним орган узгоджує з профспілковим комітетом кількість і тривалість таких перерв, а також обладнання місць обігрівання. Пере-рви для обігрівання включаються в робочий час.
Правила про умови праці вантажників при навантажу-вально-розвантажувальних роботах, затверджені НКП СРСР 20 вересня 1931 р., передбачають, крім обідньої перерви, спеціальні перерви для відпочинку, що входять в робочий час. Тривалість і порядок надання таких перерв визначається правилами внутрішньо-го трудового розпорядку. [13, 132]
Жінкам, котрі мають дітей віком до 1,5 року,