крім загаль-ної для всіх працівників перерви для відпочинку і харчу-вання, надаються додаткові перерви для годування дитини. Ці перерви надаються не рідше ніж через 3 години після початку роботи тривалістю не менше ЗО хвилин кожна. За наявності двох і більше грудних дітей тривалість такої пере-рви має бути не менше години. Строки і порядок надання перерв встановлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підпри-ємства, установи, організації і з врахуванням бажання матері. Перерви для годування дитини включаються в робочий час і оплачуються за середнім заробітком (ст. 183 КЗпП). Пра-вом на перерву для годування дитини користуються жінки, які працюють неповний робочий час. За бажанням жінки, що має дітей, і в залежності від тривалості її робочого дня (зміни) допускається: приєднання перерви для годування дитини до перерви для відпочинку і харчування; перенесення 1 або в сумарному вигляді 2 перерв для годування дитини на кінець робочого дня, тобто більш раннє закінчення роботи в по-рівнянні з тривалістю робочого дня, встановленою трудовим договором.
Щотижневий безперервний відпочинок (вихідні дні) — його тривалість повинна бути не менш як 42 години (ст. 70 КЗпП). При 5-денному робочому тижні працівникам надаєть-ся 2 вихідних дні на тиждень, як правило, підряд — в суботу і неділю. При режимі 6-денного робочого тижня працівни-кам надається 1 вихідний день. Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при 5-денному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графі-ком роботи підприємства, погодженим з профспілковим ко-мітетом і, як правило, має надаватися підряд із загальним вихідним днем. На підприємствах, в установах, організаціях, де робота не може бути припинена в загальний вихідний день у зв'язку з необхідністю обслуговування населення (магазини, підприємства побутового обслуговування, театри, музеї та ін.), вихідні дні встановлюються місцевими радами (ст. 68 КЗпП). Відповідно до ст. 69 КЗпП на підприємствах, зупинення роботи яких неможливе з виробничо-технічних умов або у зв'язку з необхідністю безперервного обслугову-вання населення, а також на навантажувально-розвантажу-вальних роботах, пов'язаних з роботою транспорту, вихідні дні надаються в різні дні тижня почергово кожній групі працівників згідно з графіком змінності, що затверджується влас-ником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом. [8, 113]
На працівника, який перебуває у відрядженні, поширюєть-ся режим робочого часу того підприємства, до якого він відряджений. Замість днів відпочинку, не використаних за час відрядження, інші дні відпочинку після повернення з відрядження не надаються. Якщо працівник спеціально відряджений для роботи у вихідні або святкові й неробочі дні, компенсація за роботу в ці дні виплачується відповідно до чинного законодавства. У разі, коли працівник відбуває у відрядження у вихідний день, йому після повернення з відря-дження в установленому порядку надається інший день відпо-чинку.
Відповідно до ст. 71 КЗпП робота у вихідні дні заборо-няється. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається з дозволу профспілкового комітету в наступ-них виняткових випадках:
1)
для відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків;
2)
для відвернення нещасних випадків, загибелі або псу-вання державного чи громадського майна;
3)
для виконання невідкладних, наперед не передбаче-них робіт, від негайного виконання яких залежить у подаль-шому нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів;
4)
для виконання невідкладних навантажувально-розван-тажувальних робіт з метою запобігання або усунення про-стою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.
У таких ситуаціях залучення до роботи у вихідний день провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) влас-ника або уповноваженого ним органу.
Робота у вихідний день компенсується за згодою працівни-ка і власника наданням іншого дня відпочинку або у грошо-вій формі у подвійному розмірі (ст. 72 КЗпП). До робіт у вихідні дні забороняється залучати працівників, яким не виповнилось 18 років (ст. 192 КЗпП), вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до 3 років (ст. 176 КЗпП).
Правило про неприпустимість залучення до роботи в дні щотижневого відпочинку не застосовується до працівників безперервно діючих підприємств, а також тих підприємств, установ, які повинні обов'язково працювати саме в загальновстановлений день відпочинку (наприклад, музеї, театри і т. ін.) На таких підприємствах щотижневий відпочинок на-дається або відповідно до графіків змінності, або в один за-гальний день тижня, що не співпадає із загальновстановленим (неділя) днем відпочинку.
Святкові і неробочі дні. Законодавством України про працю передбачені наступні святкові дні, робота в які не про-водиться:
1 січня — Новий рік,
7
січня — Різдво Христове;
8
березня — Міжнародний жіночий день;
1 і 2 травня — День міжнародної солідарності трудящих;
9 травня — День Перемоги;
28 червня — День Конституції України;
24 серпня — День незалежності України.
Законом України "Про внесення змін до КЗпП України" від 24 грудня 1999 р. з переліку святкових днів виключені 7 та 8 листопада — річниця Великої Жовтневої соціалістичної революції.
Робота також не провадиться і в дні релігійних свят; такі дні згідно із ст. 73 КЗпП називаються "неробочими", чим підкреслюється їх недержавний характер. Проте держава, шануючи релігійні традиції переважної більшості населен-ня, закріпила це положення у законі.
7 січня — Різдво Христове;
один день (неділя) — Пасха (Великдень);
один день (неділя) — Трійця.
За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, особам, які сповідують відповідні релігії, надається до 3 днів відпочинку протягом року для святкування їхніх великих свят з відпрацюванням за ці дні.
У вказані вище дні допускаються роботи, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови (безперервно діючі підприємства, установи, організації), роботи,