викликані необхідністю обслуговування населення, а також невідкладні ремонтні й навантажувально-розвантажувальні роботи (ст. 73 КЗпП).
Згідно із ст. 67 КЗпП, у випадку, коли святковий або неробочий день збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого.
Робота у вихідні дні сплачується в підвищеному розмірі згідно зі ст. 107 КЗпП України.
Робота у святковий та неробочий день оплачується у по-двійному розмірі:
1)
відрядникам — за подвійними відрядними розцінками;
2)
працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, — у розмірі подвійної погодинної або денної ставки;
3)
працівникам, які одержують місячний оклад, — у роз-мірі одинарної погодинної або денної ставки понад оклад, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної погодинної або денної ставки понад оклад, якщо робота про-вадилася понад місячну норму.
Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день. [2, 145]
На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпо-чинку.
ВИСНОВОК
Будь-яка трудова діяльність робітника чи службовця відбувається протягом певного часу. А конкретна тривалість виконуваної працівни-ком роботи вимірюється його робочим часом.
У законодавчому порядку поняття робочого часу не закріплено, а в юридичній літературі є різні його ви-значення. Тому доцільно підкреслити, що правовому регулюванню підлягає лише той час, коли працівник виконує відповідну роботу. Саме в такому розумінні "робочий час" як правовий термін включає: а) певну норму тривалості праці, встановлену законом або на його основі; б) час, протягом якого працівник повинен виконувати обумовлену трудову функцію; в) фактич-не перебування працівника на робочому місці в розпо-рядженні власника. З урахуванням зазначеного, робочий час — це встановлений законом або на його основі час (неповний робочий час), коли працівник повинен бути на робочому місці й виконувати обумовлену тру-дову функцію.
В основі визначення робочого часу є вста-новлення його законом або на основі закону. Від цього залежить і тривалість робочого часу, яку можна поді-лити на такі види: 1) нормальна тривалість робочого часу, що не може перевищувати 40 годин на тиждень. Вона встановлена Законом України "Про внесення змін до КЗпП України" від 17 листопада 1993 р. і закріплена в ст. 45 Конституції України 1996 р., в якій вказується, що максимальна тривалість робочого часу визначається законом; 2) скорочений робочий час, який за тривалістю менше нормального, але з оплатою праці як за нормальну тривалість і має такі особливості: а) встановлюється лише законом; б) поширюється тільки на окремі кате-горії працівників (з урахуванням їх віку, умов та ін-тенсивності праці, специфіки трудових функцій тощо).
Має певні особливості й такий вид робочого часу, як неповний робочий час, який менший від нормаль-ного нормованого та скороченого. Як правило, непов-ний робочий час встановлюється як під час прийняття на роботу, так і пізніше. Характерні ознаки цього виду робочого часу: а) як правило, він встановлюється за угодою сторін трудового договору; б) оплата праці здійснюється згідно з нормами виробітку чи залежно від відпрацьованого часу; в) обсяг трудових прав пра-цівників не обмежується; г) може встановлюватись як неповний робочий день і як неповний робочий тиж-день; д) для окремих працівників власник зобов'я-заний встановити неповний робочий час (це вагітні жінки, а також жінки, які мають дитину віком до 14 років або дитину-інваліда).
У правовому регулюванні робочого часу особливе місце займають режим і облік тривалості праці. Ре-жим праці чи робочого часу — це певний порядок роз-поділу норми часу, зокрема його початку, закінчення та перерв у роботі. Режим праці включає певну три-валість робочого часу за відповідний період: робочий тиждень, робочий день, робочу зміну — поділ робочо-го часу на частини, ненормований робочий час, нічний робочий час, надурочні роботи, чергування та облік робочого часу.
Робочий тиждень — це розподіл робочого часу протягом календарного тижня. Розрізняють два види робочого тижня: з одним та двома вихідними днями (як правило, субота і неділя).
Робочий день — це встановлений законом робочий час протягом доби. Тривалість щоденної роботи на конкретному підприємстві (в установі, організації) ви-значається правилами внутрішнього трудового розпо-рядку або графіками змінності в разі змінного режиму роботи.
Робоча зміна — це тривалість робочого часу протя-гом доби відповідно до графіка чи розкладу роботи. Графіки змінності можуть бути дво- або тризмінними, а на безперервно діючих підприємствах — і чотири-змінними. Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, має відбуватися через кожний робочий тиждень у го-дини, визначені графіками змінності.
Поділ робочого часу на частини як особливий ре-жим праці встановлюється для водіїв міського транс-порту та працівників тваринництва (годівля, доїння корів тощо). Робочий день може бути поділений на два періоди — вранці й увечері в години пік, а всередині дня — вільні від роботи години.
Ненормований робочий день — це особливий ре-жим праці. Він встановлюється для окремих категорій працівників (керівників підприємств, структурних підрозділів, юрисконсультів тощо), коли тривалість їхньої праці не піддається точному обліку, а робота виконується понад нормальну тривалість робочого дня без додаткової оплати й без компенсації відгулом, а лише додатковою відпусткою тривалістю до семи календарних днів.
Нічний робочий час визначається законом з 10-ї го-дини вечора до 6-ї години ранку і має таку особливість, як заборона залучати до робо-ти в нічний час вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, осіб, молодших 18 років, та ін-ших передбачених законом працівників.
Надурочна робота — виконання працівником