ПЛАН
ПЛАН
Вступ
Розділ 1. Засади громадянського суспільства
1.1. Особливості становлення та формування концепції громадянського суспільства.
1.2. Поняття та ознаки громадянського суспільства.
Розділ 2. Політична система. Поняття, ознаки та структура.
2.1. Поняття та ознаки політичної системи.
2.2. Структура політичної системи.
Розділ 3. Суб’єкти політичної системи.
3.1. Місце та роль держави у політичній системі.
3.2. Політичні партії та партійні системи.
3.3. Громадсько-політичні організації та рухи.
Висновок
Список використаних джерел
Зміст
Вступ
Можливим є формулювання різних понять політичної системи суспільства, кожне з яких має своє пізнавальне значення. Принаймні одне з них охоплює сукупність політичних явищ на терені певної країни, відображає різні за своїм конкретним змістом рівні політичної життєдіяльності суспільства.
З цієї точки зору вирізняють такі елементи політичної системи:
суб'єкти політики (людина, соціальні групи та утворення);
політичні інститути (держава як інститут, політичні партії та рухи), які відбивають інтереси суб'єктів політики, становлять разом політичну організацію суспільства;
політичні відносини, які складаються між структурними елементами політичної системи;
політичні норми, за допомогою яких регулюється політичне життя суспільства;
політичну свідомість, яка відображає ідеологічне та психо-логічне становлення до політики;
політичну діяльність як сукупність певних дій та вчинків її учасників.
Таке поняття політичної системи суспільства слід оцінювати як гранично широке і тому придатне передусім для соціально-філософського дослідження чи галузі знань, що спеціально присвячена вивченню політики з різних її боків — політології. На цьому рівні поняття політичної системи співвідноситься з поняттям суспільства, тематика політичної системи розглядається в загальному контексті суспільно-політичної проблематики. Так, у політичній системі суспільства з цієї точки зору можна вирізнити два суттєвих аспекти, без яких неможливо уявити складний ме-ханізм функціонування політичної влади за умов функціонуван-ня демократичних принципів: здійснення програмних настанов партією, яка перемогла на виборах і завоювала більшість у парламенті та уряді, і діяльність політичних сил, які перебувають в опозиції.
Теорію держави та права, предмет якої становлять інституціональні елементи державно-правової організації суспільства, цікавить передусім вузьке поняття політичної системи, що з огляду на попереднє розуміння виокремлює її інституціональний аспект і саме тому його можна назвати політичною організацією суспільства. Не менш важливою з цього погляду є і те, що інституціональне визначення політичної системи корелює до наведеного вище інституціонального поняття громадянського суспільства в контексті загальної проблематики організації життєдіяльності суспільства.
Таким чином, під політичною системою суспільства (політичною організацією) розуміють узяті разом і у взаємодії державу як інститут управління та інші політичні організації, які беруть участь у формування і здійсненні політичної влади.
З точки зору запропонованого вузького розуміння можна вирізнити такі елементи політичної системи суспільства:
держава в її інституціональному аспекті як орган (система органів) здійснення політичної влади та управління в загально-національному вимірі;
політичні партії, які акумулюють політичні настрої населен-ня, виробляють програми загальнонаціонального розвитку, беруть участь у виборах і діяльності представницьких органів влади;
об'єднання (блоки) політичних партій та політичні рухи.
Тому, треба звернути особливу увагу, для всебічного і повного висвітлення проблеми даного питання, на діяльність, розвиток, функціонування та взаємодію елементів політичної системи громадянського суспільства.
Розділ 1. Засади громадянського суспільства
1.1. Особливості становлення та формування концепції громадянського суспільства.
Проблема становлення громадянського суспільства на пост-радянському просторі — одна з найбільш актуальних.
На сьогодні для науки і практики державотворення акту-альною є проблематика громадянського суспільства. Це по-в'язано з тим, що Українська держава і суспільство перебува-ють на трансформаційному етапі свого розвитку. При цьому формування громадянського суспільства відбувається парале-льно із становленням правової державності. Незважаючи на те, що для їх усталеного розвитку створені належні конститу-ційно-правові засади, обидва ці процеси йдуть складно. Хоча в Конституції і є деякі недосконалі положення, вона є ґрунтов-ною основою становлення дієздатного громадянського су-спільства і правової державності. У цьому аспекті суттєве зна-чення мають закріплені в ній принципи конституційного ладу: народовладдя, державний суверенітет, поділу влади, політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності, вер-ховенство права, Конституції і законів.
Зусилля держави і суспільства мають бути зосереджені на забезпеченні прав і свобод людини і громадянина. Це головне, на що має бути спрямована їхня діяльність. Конституція України 1996 р. досить детально і з урахуванням міжнарод-но-правових стандартів встановила конституційно-правовий статус особи. Третя частина конституційних статей присвяче-на правам людини і громадянина. Це досить важливо, оскіль-ки світовий досвід свідчить, що найбільш успішно розвива-ється та соціальна система, в якій найбільш повно розкрива-ється творчий потенціал людини. Саме вільна і відповідальна людина є головною рушійною силою складних суспільних відносин — політичних, економічних, соціальних, правових, етнічних, конфесійних, культурних. Участь особи у всіх сферах суспільної життєдіяльності забезпечується системою прав і свобод, в яких виражено прагнення людини на гідне життя і благополуччя. У цьому аспекті суттєве значення має закріп-лення в Конституції України положення, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спря-мованість діяльності держави, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини і громадянина є головним обов'язком держави. У цій конституційній нормі чітко виражений новий підхід щодо взаємовідносин держави і громадянина: не людина для держави, а навпаки. У Конституції втілений персоноцентристський підхід, в основі якого — пріоритет прав особи, а не соціоцентристський, що ґрунтується на пріоритеті прав дер-жави. У цій конституційній нормі закладена філософія Кон-ституції, основоположна її ідея — пріоритет прав людини і громадянина.[1, 4]
Створення умов для забезпечення людиною своїх прав і свобод — основоположне завдання держави і структур грома-дянського суспільства. При цьому слід враховувати й те, що