Державним інституціям слід викорінити традиційне ставлення до людини як до підданого, мовчазного виконавця дер-жавних команд і наказів. Опікунська, патерналістська політика держави має поступитися місцем партнерським відно-синам між громадянином і владою. Водночас суспільству слід усвідомити, що сутністю історичного прогресу, його змістом і рушійною силою є розвиток особистості шляхом розширення її прав і свобод, створення умов для їх реалізації. Відповідно всі структури і інститути суспільства і держави — це інстру-менти, які забезпечують права і свободи людини. Конститу-ція України, як у цілому конституційне і поточне законодавс-тво, — це спосіб забезпечення правових умов реалізації прав особи.

Дотримання прав і свобод людини не тільки сприяє роз-риттю творчого потенціалу особи, а й зміцненню держави, слугує забезпеченню стабільності конституційного ладу. Партнерські відносини суспільства і органів державної влади, розвиток інститутів громадянського суспільства — важлива умова цивілізованого вирішення політичних і соціальних конфліктів, узгодження суперечливих і різноспрямованих групових інтересів, досягнення і підтримки громадянського миру і злагоди. Без цього неможливий стійкий і ефективний розвиток країни, її конкурентоспроможність у світовому спів-товаристві, у тому числі в економічній сфері.

Такі постулати, на жаль, далеко не завжди усвідомлюють-ся політичною елітою України, парламентаріями, органами виконавчої та судової влади. Про це свідчить глибоке розша-рування суспільства за матеріальним достатком, зростання корупції і організованої злочинності, жорстка конфронтація як між різними політичними угрупованнями, так і вищими органами державної влади (насамперед законодавчою і вико-навчою), поширення правового нігілізму, недотримання норм Конституції і законів не тільки пересічними громадянами, а й високими посадовими особами, в тому числі народними депу-татами, повсякденне порушення конституційних прав і сво-бод людини і громадянина, відсутність ефективних механіз-мів захисту цих прав особи. На такому стані із забезпеченням прав людини і громадянина неодноразово наголошували у своїх доповідях Президент України, Уповноважений Верхов-ної Ради України з прав людини, парламентські комітети, Ге-неральний прокурор України, науковці. На цьому акцентують увагу і політичні партії, особливо в період проведення виборчих кампаній. Сьогодні в Україні по-над 100 політичних партій, але ситуація з правами людини не найкраща. У ст. 36 Конституції встановлено, що громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні пар-тії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, со-ціальних, культурних та інших інтересів. Як свідчить прак-тика, політичні партії, як вагома структура громадянського суспільства, що формується в Україні, не мають досвіду, а не-рідко й бажання захищати інтереси своїх членів.[1,15]

Така ситуація з правами людини і громадянина в Україні, з правозахисною діяльністю політичних партій, інших струк-тур громадянського суспільства зумовлена низкою чинників, у тому числі історичними традиціями. З самого початку біль-шовицького перевороту досить чітко проявилася тенденція ужорсточення влади і відмови від демократичних і правових традицій, які розвивалися упродовж попередніх 50 років. Особистість відштовхувалася на периферію суспільного бут-тя. В. І. Ленін вміло скористався російськими традиціями дес-потичного управління і замість демократії, для якої не було навичок, проголосив диктатуру, що була більш схожою з ко-лишнім самодержавством. Більшовицька влада насильно зни-щувала ліберальні і демократичні партії, суспільні організа-ції і навіть пролетарські та селянські масові організації. Про це свідчить повною мірою і історичний досвід України. Біль-шовики встановлювали повний контроль над суспільством насамперед з допомогою цілеспрямованої системи ідеологіч-них заходів. У результаті суспільство переважно втратило са-мостійні канали контролю над державною владою. Фактично суспільство могло лише схвалювати курс, який був визначе-ний партійною елітою. В умовах тотального ідеологічного і політичного контролю над особою і суспільством державна влада, по суті, була безконтрольною. А безконтрольна влада не може реально захистити і забезпечити права і свободи лю-дини, хоча ці права ґрунтовно закріплювалися в нормах кон-ституцій, наприклад, в Конституції СРСР 1977 р., у Консти-туції УРСР 1978 р. Намагання влади на етапі перебудови роз-будити громадську ініціативу, щоправда, в контрольованих державою межах, закінчилася провалом, падінням конститу-ційного режиму і розпадом СРСР. «Керована демократія», за якої допускалися окремі громадські ініціативи, але під конт-ролем владних структур, не відбулася.

Розглядаючи процес становлення в Україні громадянсько-го суспільства і правової державності в аспекті забезпечення конституційних прав людини і громадянина, повною мірою слід враховувати історичний досвід взаємовідносин влади і суспільства. А він свідчить про те, що держава, яка нехтує правами і свободами людини і громадянина, неминуче зазнає катастрофи. Ні комуністичний режим, ні Радянський Союз не зникли б з історичної арени, якби забезпечувалися і захи-щалися права особи. Практика свідчить, що ні деспотичному самодержавству, ні тоталітарному радянському режиму так і не вдалося знайти оптимального розв'язання проблеми взаємо-дії державної влади і структур суспільства, що могло б забез-печити умови для сталого розвитку країни на демократичних засадах і реалізувати права і свободи людини. У свою