Тому сьогодні головним завданням держави і українського суспільства є реалізація прав і свобод особи. Трохи більш як десятирічний досвід існування України як незалежної, суве-ренної держави свідчить, що недостатньо проголосити і на-віть закріпити на рівні Конституції України пріоритет прав людини. Громадянському суспільству необхідно усвідомити, що сутністю історичного процесу, його змістом і рушійною силою є розвиток людської особистості, розширення, а не зву-ження прав і свобод особи. Важливо, щоб державні інститу-ції, структури громадянського суспільства були спрямовані на реальне забезпечення прав людини і громадянина [2,38]

При цьому слід враховувати, що розвинутому громадянсь-кому суспільству притаманний демократичний політичний режим правління, який характеризується: багатогранною участю громадян у політичному житті; активним використан-ням форм безпосередньої і представницької демократії; гарантованістю прав і свобод особи. Такий режим зацікавлений у діяльності політичних організацій, які виражають погляди різних політичних сил. Парадоксальність нинішньої ситуації полягає в тому, що, проголошена у ст. 1 Конституції України правова, соціальна держава згортає соціальні програми, в то-му числі і стосовно потерпілих від Чорнобильської катастро-фи. Для громадян з'явилася значна свобода у виборі роду дія-льності, в тому числі в підприємницькій сфері. Уперше в істо-рії українського конституціоналізму в частині першій ст. 42 Конституції встановлюється, що кожен має право на підпри-ємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Таким чи-ном, держава перестала бути монопольним роботодавцем. Але водночас різко знизився рівень життя широких верств насе-лення, якість соціального забезпечення, безплатного медич-ного обслуговування та освіти.

Конституція України чітко закріпила право громадян на свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і пе-реконань (ст. 34), на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35), об'єднання у політичні партії та громадські організа-ції (ст. 36), право на збори, мітинги, походи і демонстрації (ст. 39). Водночас Конституція встановлює межі використан-ня зазначених та інших конституційних прав і свобод. Так, забороняється утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямо-вані на ліквідацію незалежності України, зміну конституцій-ного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, неза-конне захоплення державної влади, пропаганду війни, насиль-ства та розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворож-нечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населен-ня. Здійснення права на свободу світо-гляду і віросповідання може бути обмежене законом в ін-тересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

1.2. Поняття та ознаки громадянського суспільства

Громадянське суспільство — це система самостійних і незалежних від держави суспільних інститутів і відносин, що забезпечують умови для реалізації приватних інтересів і потреб індивідів і колективів, для життєдіяльності соціаль-ної і духовної сфер, їх відтворення і передачі від покоління до покоління.

Структурними елементами громадянського суспільства є: а) добровільно сформовані первинні самоврядні угруповання людей (сім'я, різні асоціації, господарські корпорації, клуби за інтересами, інші суспільні об'єднання); б) сукупність не-державних суспільних відносин; в) господарська і приватна частина життєдіяльності людей, їх звичаї, традиції; г) сфера самоврядних організацій і індивідів.

Конституційно-правове регулювання у країнах з демокра-тичним політичним режимом спрямоване на підтримку гро-мадянського суспільства. В основі будь-якого громадянського суспільства покладені такі найбільш загальні ідеї і принци-пи, як: 1) економічна свобода, багатоманітність форм власнос-ті, ринкові відносини; 2) визнання і захист природних прав і свобод людини і громадянина; 3) легітимність і демократич-ний характер державної влади, рівність усіх перед законом і правосуддям, належна правова захищеність особи; 4) правова держава, яка базується на принципі поділу і взаємодії гілок державної влади; 5) політичний і ідеологічний плюралізм, на-явність легальної опозиції; 6) свобода слова і друку, незалеж-ність засобів масової інформації; 7) невтручання держави у приватне життя громадян, їх взаємні обов'язки і відпо-відальність; 8) класовий мир, партнерство і національна зла-года; 9) ефективна соціальна політика, яка забезпечує гідний рівень життя людей.

Громадянське суспільство починається з громадянина, йо-го прав і свобод, забезпечення гідності особи. Саме звання «громадянина» є синонімом рівноправності і самоповаги осо-би і не допускає привілеїв, відмінностей і обмежень у правах. Правовий статус кріпаків був принизливим, ущемленим, тим більше — рабів. Тому без забезпечення свободи неможливо го-ворити про наявність у країні громадянського суспільства.[7,46]

Світовий досвід свідчить, що сучасний етап взаємозв'язку держави і громадянського суспільства характеризується тим, що держава не тільки виступає чинником консолідації сус-пільства, а й розширює свої «завоювання» на його території, вводить додаткові правові механізми контролю над громадя-нами. Це проявляється в установленні ідентифікаційних ко-дів для платників податків, застосуванні непопулярних засо-бів у зв'язку з тероризмом, боротьбою з наркобізнесом тощо. Це проявляється у розширенні компетенції відповідних орга-нів державної влади. Така тенденція, наприклад, досить яскраво проявляється у законодавчому розширенні повноважень Президента США, деяких силових структур цієї держави піс-ля терористичного акту 11 вересня 2001 р. Ускладнення сус-пільного життя, посилення загроз національній безпеці у різ-них країнах світу веде до того, що держави намагаються по-силити контроль над громадянами, політичними партіями, асоціаціями, профспілками, іншими структурами.

Водночас у 70—80-х роках XX ст. розширюється простір громадянського суспільства, виникають нові форми громадсь-ких рухів, оригінальні форми суспільно-політичної мобіліза-ції (партії-рухи, народні фронти тощо), які не суперечать кон-ституційним нормам. Усе це, з одного боку, спонукало до нау-кових досліджень з проблем громадянського суспільства, а з другого — розширення нормативно-правової регламентації організації і діяльності основоположних структур громадян-ського суспільства, зокрема політичних партій. Так, уперше в історії конституційно-правового регулювання в Україні в