Взаємовідносини держави і громадянського суспільства — це не рух в одному напрямі. Практика України, Росії, інших пострадянських держав, країн західної демократії свідчить, що громадянське суспільство намагається дедалі активніше впливати на державу, нав'язуючи їй інституціоналізацію нових цінностей і норм. Наприклад, необхідність впровадження численних заборон і обмежень екологічного характеру. Є під-стави вважати, що таким чином громадянське суспільство в межах конституційних приписів виконує свою основополож-ну функцію — виявлення визрілих у надрах соціуму запитів і трансляцію їх насамперед через політичні партії на рівень державних інститутів. Так, частина друга ст. 36 Конституції України встановлює, що «політичні партії в Україні сприя-ють формуванню і впровадженню політичної волі громадян». Це є досить позитивним процесом.

Сучасне конституційно-правове регулювання суспільних відносин в Україні, в інших пострадянських країнах спрямо-ване на плідну «співпрацю» держави і громадянського су-спільства. Це є і відображенням. домінування в юридичній і політологічній науках точки зору про те, що немає сенсу жор-стко протиставляти державу і громадянське суспільство, ос-кільки держава отримує свою легітимацію від суспільства і функціонально має бути спрямована на розв'язання проблем суспільства і людини. Тому громадянське суспільство в сучас-ному його розумінні являє собою необхідний і раціональний спосіб співіснування людей, який базується на свободі, праві і демократії при розумно необхідному втручанні держави. Таке суспільство є природною формою соціальної організації. З та-кої моделі і виходить чинна Конституція України, закріплю-ючи засади правового статусу основоположних структур гро-мадянського суспільства, характер, принципи і зміст їх вза-ємовідносин з державними інституціями.

У ідеалі громадянське суспільство можна розглядати як су-спільство, в якому існують розвинуті економічні, культурні, правові, соціальні відносини між його індивідами. У такому суспільстві є досить широкою сфера публічних відносин, в якій активно діють політичні партії, масові громадські рухи, групи за інтересами, переконаннями, за іншими ознаками. Таке суспільство добивається демократизації влади, всебічно-го захисту і гарантування прав людини і громадянина, опти-мальної взаємодії більшості і меншості на основі узгодження позиції державних і громадських інститутів.[6, 61]

У реальному житті суспільства завжди є такий соціальний простір, в якому люди взаємодіють між собою без контролю держави. Ці зв'язки між людьми і їх групами мають суттєве значення для підтримання соціальної і духовної сфер жит-тєдіяльності держави і суспільства. Вони підтримуються і відтворюються від покоління до покоління. Інтереси і потре-би окремих індивідів і соціальних угруповань повинні і мо-жуть мати самостійну і незалежну від велінь держави основу для своєї реалізації. Конституційно-правове регулювання спря-моване на такий підхід щодо взаємозв'язків держави і струк-тур громадянського суспільства.

Громадянське суспільство перебуває в діалектичному зв'яз-ку з державою. Основоположною соціально-економічною пе-редумовою правової держави є саме громадянське суспільст-во, їх взаємозв'язок проявляється в тому, що чим сильніше громадянське суспільство, тим менше помітна роль держави. І навпаки — недорозвинуте громадянське суспільство веде до надмірного посилення держави, яка поглинає суспільство, до-мінує над ним. Важливо, щоб державні органи перебували в полі зору недержавних структур, а останні в свою чергу діяли в межах Конституції і законів, враховували об'єктивні потре-би держави. Досвід багатьох західних країн з усталеними тра-диціями демократії свідчить, що саме така система взаємо-відносин держави і громадянського суспільства забезпечує стабільність суспільства і держави, демократичний вектор розвитку соціуму. Чим більше розвинуте громадянське сус-пільство, тим більше є підстав для становлення держави як демократичної, а не авторитарної чи тоталітарної. Саме в ста-новленні в Україні дієздатного громадянського суспільства бачиться єдино можливий шлях побудови демократичної, правової, соціальної держави, як це закріплено у ст. 1 Консти-туції України. І на це має бути спрямований потенціал консти-туційного законодавства, насамперед Конституції України.

Розділ 2. Політична система. Поняття, ознаки та структура

2.1. Поняття і ознаки політичної системи

Кожна наукова дисципліна вивчає певну об'єктивну ре-альність у цілому або окремі її частини, а політологія — передусім політичні системи і процеси. Як і інші наукові дисципліни, вона має свою специфіку, свою систему понять. Політології, через складність предмета її вивчення, довелося запозичувати багато термінів у суміжних дисциплін — права, соціології, філософії та ін. Процес формування понятійного апарату цієї науки ще не завершився, і тому не можна говорити про існування єдиного підходу вчених до визначення поняття «політична система». Так, скажімо, у прихильників соціологічної теорії обміну політична система вважається інститутом, який підтримує стабільність загальних правил щодо стосунків обміну. Згідно з конфліктологічними концепціями, політична система є інструментом легалізації та продуктивного розв'язання соціальних конфліктів. Поряд із цими існує багато інших наукових інтерпретацій політичної системи. Що ж таке політична система суспільства в суто політологічному розумінні?

Система — це одне з основних понять політології, яке до-зволяє скласти уявлення про суспільство у вигляді абстракт-ної та спрощеної моделі реального суспільства чи окремих його елементів. Поняття «система» запозичене з електроніки й кі-бернетики. Його «перенесення» в політичну науку здійснили американські вчені Г. Алмонд, Д. Істон, У. Мітчел. Це поняття, на їхню думку, є тією універсальною категорією наукового аналізу, яка охоплює всі типи дій та орієнтацій, всю сукупність взаємопов'язаних елементів, дотичних до винесення політич-них рішень. Отже, політологія розглядає систему як єдність таких компонентів: структури (різних соціально-політичних інститутів); процесів (поведінки різних спільностей та індиві-дів), за умови, що кожен відіграє свою роль у забезпеченні стабільності