Кожне суспільство складається з певної кількості досить складних підсистем (сфер): виробничої, соціальної, духовної та політичної, до якої входять інститути держави і влади. Усі ці підсистеми характеризуються притаманними лише їм струк-турою, функціями, цінностями, нормами, цілями тощо. Вироб-нича підсистема забезпечує матеріальну основу життя сус-пільства. Соціальна і духовна, складаючи в сукупності грома-дянське суспільство, сприяють нормальному функціонуванню різних соціальних інститутів. Політична підсистема покликана створювати сприятливі умови для ефективної діяльності всіх ланок суспільної системи, для повної реалізації інтересів усіх членів суспільства. Кожна з підсистем (сфер) людського сус-пільства може зберігати життєздатність і функціонувати лише за умови, що всі інші бездоганно чи хоча б задовільно викону-ватимуть свої функції.

Політична система складається із законодавчої, судової, виконавчої систем, центральних, проміжних і місцевих систем управління (чи самоуправління), які базуються на принципах представництва та організації. Політична система має низку суттєвих характеристик, які відрізняють її від усіх інших сис-тем: забезпечення неперервності, зв'язаності, ієрархічної ко-ординації діяльності різних політичних суб'єктів для досяг-нення визначених цілей; віднайдення механізму вирішення со-ціальних конфліктів і протиріч, гармонізація суспільних від-носин; сприяння досягненню консенсусу різних суспільних сил із приводу основних цінностей, цілей та напрямів суспільного розвитку. Вивчення політичної системи надзвичайно важливе для з'ясування політичного життя суспільства, частиною якого вона є.[9, 42]

Політична система суспільства — це система взаємовід-носин державних та недержавних соціальних інститутів, які виконують певні політичні функції щодо захисту інтересів соціальних угруповань, спільнот, суспільних груп, можли-востей їхньої гармонізації.

Політична система виникла на певному етапі розвитку сус-пільства внаслідок його поділу на класи та появи держави. У процесі еволюції державно-зорганізованого суспільства політична система стає більш складною та розгалуженою. Тому структура, механізм її функціонування завжди мають кон-кретно-історичний характер, зумовлений рівнем економічного, соціального, духовного розвитку суспільства та іншими чин-никами.

Політична система суспільства досліджувалася протягом багатьох століть, починаючи від Арістотеля. Але справді ваго-мих результатів пощастило досягти лише у XX ст. після за-стосування американським теоретиком Д. Істоном методу сис-темного аналізу у працях «Політична система», «Системний аналіз політичного життя». Це дало можливість ученим перейти від вивчення фактів до розроблення загальної теорії, позаяк окремі факти мають вагу лише в рамках загальних моделей, які сприяють чіткішому уявленню функціонування політичних систем.

Політична система, на думку Д. Істона, — цілісна множина багатьох елементів, кожний з яких складається з простіших явищ і процесів. У дослідженнях політичної системи, з погляду вченого, необхідно застосувати два підходи: соціально-психо-логічний, спрямований на вивчення поведінки особи і мотивації учасників, та ситуаційний, який дозволяє аналізувати актив-ність груп під впливом навколишнього середовища. Політичне життя, за Д. Істоном, є неврівноваженою системою, у якій весь час відбувається порушення та встановлення рівноваги. Тому системи бувають стійкими і нестійкими. Нерухомість політич-ної системи недосяжна, доки система живе. Пошук стійкого положення - її природне функціонування. Людина постійно впливає на положення системи. Саме тому політика визнача-ється Д. Істоном як процес винесення обов'язкових рішень і дій не лише з приводу реалізації цінностей та ідеалів, а й з приводу відновлення порушеної рівноваги в суспільній чи політичній системах. Політична система, на думку вченого, має свої межі, у рамках яких політичні рішення даної системи обов'язкові та реально виконуються. Вплив навколишнього середовища на політичну систему Д. Істон називає введенням інформації у вигляді вимог та підтримки, що стимулюють систему. Введена інформація стає її частиною. Вплив політичної системи на довкілля відбувається через вихід інформації у формі рішень та політичних дій. Це й є результат функці-онування системи. Модель Д Істона дозволяє уявити положення та умови дії політичної системи, прогнозувати наслідки схва-лених політичних рішень.

Не менш цікаві ідеї про політичну систему висловив і американський політолог Г. Алмонд у працях «Порівняльні полі-тичні системи» та «Порівняльний політичний аналіз». Полі-тична система розглядається ним як набір ролей, що взаємоді-ють, або рольова структура. Велике значення мають його нововведені принципи: будь-яка політична система має свою структуру; всі політичні системи здійснюють ті самі функції; кожна політична система багатофункціональна (врівноваже-ність влад); всі політичні системи змішані в культурному зна-ченні (відсутність «чистого» правлячого режиму). Введення інформації, за Г. Алмондом, складається з політичної соціалі-зації населення, аналізу наявних інтересів, політичних кому-нікацій (зв'язків різних політичних сил). Функції виходу інфор-мації: установлення правил (законодавча діяльність), застосу-вання правил (виконавча діяльність), формалізація правил (на-дання їм юридичного оформлення), безпосередній вихід інфор-мації (практична діяльність із виконання внутрішньої та зов-нішньої політики). Найважливіша функція політичної систе-ми — вивчення ситуації та обрахування її особливостей. Спе-цифічну увагу приділяє ця модель політичній соціалізації як важливому чинникові політичної культури. Модель Г. Алмонда отримала назву мікроструктуралістського функціоналізму, тому що головне її завдання — фіксація різних інтересів все-редині системи, їх інвентаризація, зіткнення та гармонізація.

Моделі функціонування політичної системи були також ро-зроблені Т. Парсонсом, Г. Спіро, К. Кулчаром, А. Лопаткою та іншими західними вченими.

Аналіз політичної системи дозволяє розкрити її структу-ру, тобто внутрішню організацію окремих складників.

Структура політичної системи — сукупність владних інсти-тутів, що пов'язані між собою і створюють стійку цілісність.

Головний єднальний компонент системи — політична вла-да, що зосереджена в державі, політичних партіях і громадсь-ких організаціях. Важливою функцією влади є створення внут-рішніх зв'язків системи, врегулювання конфліктів політични-ми засобами і регламентація поведінки людини, тобто можли-вість впливати на неї з допомогою певних засобів — волі, ав-торитету, права, насильства. Отже, влада — це елемент уп-равління, джерело управління, основа розвитку й функціону-вання політичних систем.

Структуру політичної системи складають: політичні від-носини; політична організація суспільства (державно-правові органи, політичні партії,