політичні рухи, масові суспільні орга-нізації, трудові колективи та об'єднання); засоби масової інформації; політичні принципи й норми; політична свідомість і куль-тура.[13, 59]
Політичні відносини складаються в суспільстві з приводу завоювання та здійснення політичної влади. Це — міжкласові, внутрікласові, міжнаціональні та міждержавні відносини; вер-тикальні відносини, що складаються у процесі здійснення вла-ди між політичними організаціями (державою, партіями, трудо-вими колективами); відносини, що складаються між політични-ми організаціями та установами (адміністрацією, інститутами).
Політична організація суспільства виростає з політичних відносин, обіймаючи стабільні політичні організації та устано-ви даного суспільства, які здійснюють політичну владу. Всі вони поділяються на три види: власне політичні організації (держава, політичні партії, політичні рухи); політизовані орга-нізації (народні рухи, профспілки); неполітичні організації (об'єднання за інтересами).
Визначальним елементом політичної організації суспіль-ства, її ядром є держава з усіма її складовими: законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади, збройними силами. Бу-дучи головним інститутом політичної системи, держава здійс-нює управління суспільством, охороняє його економічну, соці-альну і культурну сфери. Взаємозв'язок між різними рівнями й гілками державної влади, між державою та громадянським суспільством виконують політичні партії — певні групи людей, яких єднають спільні цілі та інтереси. Головним призначенням партій є досягнення державної влади; оволодіння апаратом управління для реалізації соціальних інтересів, що їх вони пред-ставляють; участь у розробці політичного курсу країни та вплив на висування і призначення державних лідерів. Поступово розширюється також впливовість трудових колективів на фун-кціонування політичної організації суспільства.
Трудові колективи створені для виконання виробничих завдань, але за певних умов вони можуть стати й політичними суб'єктами. Це відбувається тоді, коли економічні методи вирі-шення питань стають неефективними і колектив бере на себе політичні функції. Для цього він повинен бути в змозі ухвали-ти самостійне політичне рішення, мати засоби й можливості його реалізації.[13, 64]
Вирішальну роль у політичному житті суспільства відігра-ють суспільні організації та рухи, котрі мають на меті вирі-шення політичних проблем, задоволення й захист потреб та інтересів своїх членів. Кожне професійне, молодіжне, творче та інші добровільні об'єднання мають статут із чітко визначе-ними завданнями в межах чинних державних законів. Активним і самостійним елементом політичної системи сус-пільства є засоби масової інформації, які в демократичних країнах відіграють роль четвертої влади. Засоби масової інфор-мації являють собою розгалужену мережу установ, що займа-ються збиранням, обробкою та поширенням інформації. Вони впливають на регулятивно-управлінську діяльність усіх ла-нок управління, сприяють реалізації цілей політики, пропагу-ють вироблені політичні й правові норми. Засоби масової інфор-мації намагаються звільнитися з-під державного й політичного диктату, але їхня незалежність не забезпечує нейтральності. Інтереси певних соціальних сил завжди домінують у викладі масової інформації.
Політичні принципи й норми формують політичну пове-дінку та свідомість людини відповідно до цілей і завдань полі-тичної системи. Закріплені в Конституції, законах, кодексах, законодавчих актах політичні принципи й норми регулюють політичні відносини, визначають дозволене й недозволене під кутом зору зміцнення правлячого режиму.
Політична свідомість і політична культура, які теж є важ-ливими елементами політичної системи, складаються під впли-вом соціальної та політичної практики.
Політична свідомість — це сукупність політичних ідей, уяв-лень, традицій, відображених у політичних документах, пра-вових нормах. Політична свідомість — частина суспільної свідомості, які політична культура — частина загальної куль-тури.
Політична культура — це сукупність уявлень про різні ас-пекти політичного життя.
Вона складається з цінностей, норм, політичних інститу-тів, відносин влади і громадян. Політична культура сприяє фор-муванню ставлення людини до навколишнього середовища, до головних цілей і змісту політики держави Значимість політичної культури визначається її інтегративною роллю, яка передба-чає сприяння єднанню всіх прошарків населення, створення широкої соціальної бази для підтримки системи влади, полі-тичної системи взагалі. Функції й типологія політичних систем
Специфіка функціонування будь-якого суспільства вияв-ляється через функції політичної системи:
вироблення політичного курсу держави та визначення цілей і завдань розвитку суспільства;
організація діяльності суспільства на виконання цілей, завдань і програм;
координація окремих елементів суспільства;
легітимізація (діяльність, спрямована на узаконення полі-тичної системи, на досягнення відповідності політичного жит-тя, офіційної політики і правових норм);
політична соціалізація (включення людини в політичну діяльність суспільства);
артикуляція інтересів (пред'явлення вимог до осіб, які виробляють політику);
агрегування інтересів (узагальнення та впорядкування інтересів і потреб соціальних верств населення);
стабілізація (забезпечення стабільності та стійкості роз-витку суспільної системи в цілому).
Функціонування політичної системи обумовлене наявніс-тю відносин з іншими політичними системами. Кожна політич-на система має свої ознаки й характеристики, форми і типи. Для з'ясування того, як вони формуються, чим різняться або як поєднуються, політологія ставить перед собою важливе за-вдання з вироблення класифікації, тобто типології політичних систем.
Розв'язання цього питання почалося ще за часів Платона, який вирізняв монархію, аристократію та демократію. Розши-рив класифікацію форм правління Аристотель, запропонував-ши шестичленну систему: монархія — тиранія, аристократія — олігархія, політія — демократія. Значно пізніше, коли політич-на система почала набувати структурних рис, марксизм, спи-раючись на класові пріоритети, виводив типологію з соціаль-но-економічних структур суспільства: рабовласницька, фео-дальна, буржуазна й соціалістична системи. Нині на Заході існує багато різних типологій, що спираються на різноманітні критерії.
У сучасній політичній науці вирізняють такі типи політичних систем: військові та громадянські; консервативні й ті, що трансформуються; закриті й відкриті (в основу покладе-но ступінь і глибину зв'язків з навколишнім середовищем і зовнішнім світом); завершені й незавершені (основний крите-рій — наявність усіх складників); мікроскопічні, макроскопічні та глобальні; традиційні й модернізовані; демократичні, авто-ритарні й тоталітарні.[2, 74]
Досить поширеною є типологія Ж. Блонделя, який вирізняє п'ять типів політичних систем: ліберальні демократії, ради-кально-авторитарні (комуністичні) системи, традиційні (збере-ження наявних соціальних відносин), популістські (властиві кра-їнам третього світу), авторитарно-консервативні. Американсь-кий вчений Г.