Алмонд визначив чотири типи систем: англо-американську (характерні риси — прагматизм, раціоналізм, ос-новні цінності — свобода особистості, індивідуалізм, добробут, безпека); континентально-європейську (взаємодія політичних субкультур із модернізованими інститутами); доіндустріальну (або частково індустріальну), що передбачає перехрещення різ-них політичних культур і відсутність чіткого поділу владних повноважень; тоталітарну (концентрація влади в руках бюрок-ратичного апарату, монополія правлячої партії, заідеологізо-ваність). Дж. Коулмен поділяв політичні системи на конкурентні, напівконкурентні та авторитарні. В основу типології російсько-го вченого К. Гаджієва покладено такі ознаки: 1) природа полі-тичної системи, характер політичного режиму (демократія, авторитаризм, тоталітаризм); 2) форми державно-адміністра-тивного устрою (унітарна держава, федерація, конфедерація); 3) співвідношення різних гілок влади (монархія, республіка та їх різновиди).
Усі вищеназвані типології є умовними. Насправді не існує «чистого» виду політичних систем, оскільки всі вони, насампе-ред, є плодом свідомих зусиль людей, що живуть у певний час і в певному місці. До того ж політична система суспільства — досить специфічне і своєрідне утворення, характер якого виз-начається історичними, економічними, культурними та інши-ми умовами.
2.2. Структура політичної системи суспільства
Можливим є формулювання різних понять політичної систе-ми суспільства, кожне з яких має своє пізнавальне значення. Принаймні одне з них охоплює сукупність політичних явищ на терені певної країни, відображає різні за своїм конкретним змістом рівні політичної життєдіяльності суспільства.
З цієї точки зору вирізняють такі елементи політичної систе-ми:
суб'єкти політики (людина, соціальні групи та утворення);
політичні інститути (держава як інститут, політичні партії та рухи), які відбивають інтереси суб'єктів політики, становлять разом політичну організацію суспільства;
політичні відносини, які складаються між структурними елементами політичної системи;
політичні норми, за допомогою яких регулюється політичне життя суспільства;
політичну свідомість, яка відображає ідеологічне та психо-логічне становлення до політики;
політичну діяльність як сукупність певних дій та вчинків її учасників.
Таке поняття політичної системи суспільства слід оцінювати як гранично широке і тому придатне передусім для соціально-філософського дослідження чи галузі знань, що спеціально при-свячена вивченню політики з різних її боків — політології. На цьо-му рівні поняття політичної системи співвідноситься з поняттям суспільства, тематика політичної системи розглядається в за-гальному контексті суспільно-політичної проблематики. Так, у політичній системі суспільства з цієї точки зору можна вирізнити два суттєвих аспекти, без яких неможливо уявити складний ме-ханізм функціонування політичної влади за умов функціонуван-ня демократичних принципів: здійснення програмних настанов партією, яка перемогла на виборах і завоювала більшість у парла-менті та уряді, і діяльність політичних сил, які перебувають в опо-зиції.
Теорію держави та права, предмет якої становлять інституціональні елементи державно-правової організації суспільства, цікавить передусім вузьке поняття політичної системи, що з огляду на попереднє розуміння виокремлює її інституціональний аспект і саме тому його можна назвати політичною організацією суспільства. Не менш важливою з цього погляду є і те, що інституціональне визначення політичної системи корелює до наведеного вище інституціонального поняття громадянського суспільства в контексті загальної проблематики організації життєдіяльності суспільства.[16, 52]
Таким чином, під політичною системою суспільства (політич-ною організацією) розуміють взяті разом і у взаємодії державу як інститут управління та інші політичні організації, які беруть участь у формування і здійсненні політичної влади.
З точки зору запропонованого вузького розуміння можна вирізнити такі елементи політичної системи суспільства:
держава в її інституціональному аспекті як орган (система органів) здійснення політичної влади та управління в загально-національному вимірі;
політичні партії, які акумулюють політичні настрої населен-ня, виробляють програми загальнонаціонального розвитку, беруть участь у виборах і діяльності представницьких органів влади;
об'єднання (блоки) політичних партій та політичні рухи.
Слід зауважити, що досить часто до складу політичної систе-ми в її вузькому значенні відносять такі організації, які повинні з принципових міркувань перебувати за межами безпосередніх відносин політичної влади, — церкву, професійні спілки, трудові колективи підприємств, жіночі та молодіжні організації і т. ін., що, з одного боку, свідчить про недостатню визначеність та структуро-ваність існуючих політичних інтересів у суспільстві, а з іншого — містить теоретичне обґрунтування можливості одержавлення на-званих інститутів, які за звичайних умов перебувають на рівні відносин громадянського суспільства. У практичному вимірі охоплення державно-владним впливом різноманітних видів суспільних відносин, які за своєю сутністю не є політичними, про-вокує невиправдане розширення меж застосування примусових заходів, тоталітаризації держави, коли вона зможе набути нової якості, перетворитися на всеохоплюючу (тоталітарну).
На користь саме такого нового бачення питання про відносини між цими утвореннями і політичними інститутами свідчить аналіз тенденцій розвитку виборчого законодавства та законів, які регу-люють статус і діяльність різних неполітичних об'єднань грома-дян — громадських і релігійних організацій, профспілок, виключа-ючи можливість їх безпосередньої участі в політичній діяльності.
Розділ 3. Суб’єкти політичної системи.
1.1. Місце держави в політичній системі суспільства.
При розгляді проблематики політичної системи суспільства з позицій державно-правової науки слід, однак, чітко визначитися стосовно того, що саме держава як орган влади та управління в масштабі всього суспільства виступає її стрижневим елементом, ядром.
Саме навколо державної влади як концентрованого втілення політики в загальнонаціональному вимірі формуються інтереси інших політичних інститутів, точиться боротьба політичних партій за те, щоб здобути важелі державного управління. У самій державності з точки зору реалізації політичних інтересів та про-грам провідними виступають такі державні інститути, як парла-мент та уряд. Депутати парламенту та члени уряду, яких приво-дить на посади політична партія, що перемогла на виборах, посідають у цих органах так звані політичні посади і тому кваліфікуються як політичні службовці.[13, 58]
Особливий статус держави в політичній системі суспільства обумовлений тим, що саме держава на відміну від політичних партій, блоків політичних партій та рухів:
об'єднує все населення країни на умовах особливого член-ства