певні законодавчі обмеження щодо можливості їх антиконституційної діяльності;

спеціальні правила та процедури легалізації політичних пар-тій (в Україні — політичні партії офіційно визнаються шляхом їх реєстрації в Міністерстві юстиції України);

вимоги щодо прозорості політичних партій для суспільства і держави, їх функціонування на демократичних засадах — доб-ровільності, гласності, підконтрольності, відповідальності, за-конності;

вимоги щодо несуперечливості статуту та програм партій, які не повинні суперечити чинному законодавству;

гарантії щодо невтручання з боку держави, зокрема примусо-вого розпуску політичних партій, який допускається тільки на законних підставах і за особливою процедурою (в Україні — за Рішенням судових органів);

фінансову підтримку з боку держави.

У багатьох країнах розвиненої демократії основи правового положення і діяльності політичних партій установлюються Кон-ституцією, детально регламентуються окремими законами про політичні партії. Використовується також і інший варіант, коли правовий статус політичної партії регулюється конституційними положеннями та загальними нормами щодо організації та діяль-ності громадських об'єднань, одним із видів яких вважаються політичні партії. В Україні нещодавно був прийнятий окремий за-кон «Про політичні партії», який став комплексним нормативно-правовим актом, що регламентує різні сторони організації та функціонування політичних партій.[15, 27]

За своїм ідеологічним спрямуванням партії можуть бути: ліберальними, соціалістичними, демократичними, національно-демократичними, соціал-демократичними, консервативними, клерикальними (християнськими) тощо. В деяких країнах зако-ном забороняється організація і діяльність радикальних полі-тичних партій, які закликають до насильницького повалення конституційного ладу, розпалюють релігійну, расову, націо-нальну ворожнечу, порушують загальновизнані права і свободи людини.

Політичні системи сучасних західних демократій вибудову-ються таким чином, що вони функціонують, як правило, у дво чи трипартійному режимі, коли найвпливовіші партії або партійні блоки змінюють одне одного біля керма державної влади та управління. Законодавство може підтримувати і стимулювати та-кий порядок зміни партій шляхом встановлення певних відсотко-вих бар'єрів, що створює для партій, які набрали незначну кількість голосів на виборах, перешкоди щодо можливостей партійного представництва в парламенті.

Для участі в тих чи інших політичних акціях і передусім у ви-борчих кампаніях політичні партії, щоб збільшити можливості свого впливу, можуть об'єднуватися в блоки. Політичні рухи можна охарактеризувати як більш масові порівняно з партіями, але менш організовані політичні об'єднання громадян, які ство-рюються для об'єднання зусиль щодо вирішення найгостріших конкретних політичних питань і можуть не мати фіксованого членства, чітко визначеного статуту та політичної програми. Діяльність політичного руху має, як правило, тимчасовий харак-тер і завершується при досягненні конкретної мети, для якої він був створений, або його розпадом, або перетворенням на одну чи кілька політичних партій.

3.3. Громадсько-політичні організації та рухи

Громадсько-політичні організації та рухи – добровільні об'єднання громадян, які виникають згідно з видами діяль-ності, соціальної активності й самодіяльності для задоволен-ня й захисту їхніх багатогранних інтересів і запитів, діють від-повідно до завдань і цілей, закріплених у їхніх статутах.

Останнім часом значно активізувався процес утворення ма-сових організацій і рухів, пожвавилась і їх діяльність. Причи-ни активності зумовлені такими обставинами:

- наростанням явищ і процесів у різних сферах людського життя;

загрозою війни з застосуванням зброї масового знищення;— дедалі більшим руйнуванням життєвого середовища людини — виникненням екологічної катастрофи;

- реакцією-відповіддю на наступ консервативних сил у різних країнах сучасного світу, які намагаються ущемити права, свободи людини, життєвий рівень людей;

- актуалізацією гуманістичних цінностей та ідеалів у сус-пільній свідомості й боротьбою за їхнє практичне втілення в життя;

- зростаючим культурним рівнем широких верств насе-лення;

- стрімким розвитком усіх видів комунікацій, які полег-шують спілкування людей та сприяють їхньому об'єднанню.

Громадські організації та рухи виникають із природної пот-реби сучасної людини бути співучасником у справах суспіль-ства. Оскільки в повсякденному житті людина не може займа-тися справами суспільства, це за неї роблять громадські об'єд-нання. Вони звільняють людину від необхідності бути постій-ним учасником суспільно-політичного життя, самостійно вирі-шувати безліч проблем. Ціна, яку платить людина за краще відображення й задоволення власних потреб та інтересів орга-нізацією, полягає в обов'язку коритися встановленим у ній пра-вилам. Членам організації визначено різні ролі, що їх вони повинні виконувати, аби сприяти успішному виконанню цілей усієї організації. В такий спосіб обмежується довільний характер поведінки людини. Коли виникає потреба, організація може вимагати підпорядкування власних інтересів громадським; здій-снення діяльності, в доцільності якої окремий член організації не зовсім упевнений; пристосовуватися до звичаїв і традицій, властивих організації (це, зокрема, можуть бути загально-прийняті зразки поведінки).

Відзначають, що громадські об'єднання виникають здебіль-шого знизу, але іноді й за ініціативою згори, створюються для реалізації різних потреб і суспільних інтересів та діють в інте-ресах своїх членів. Громадські організації та рухи — це спіль-на життєдіяльність людей, що передбачає їхню взаємну за-лежність і потребу одне в одному та забезпечує збереження й розвиток соціального організму. Це перебування людей безпо-середньо в колективі, соціальній групі, де здійснюються спіль-на діяльність, спілкування, обмін послугами, користування спільними речами й цінностями.[3, 19]

Свідченням колективістського характеру діяльності гро-мадських організацій і рухів є їхня масовість, характер внут-рішньої структури. Громадські організації та рухи надають ши-рокі можливості для суспільної ініціативи мас, виявлення їхнього самоврядування завдяки демократичним принципам їхнього устрою, які, до речі, властиві більшою чи меншою мі-рою всім громадсько-політичним об'єднанням громадян — полі-тичним партіям, громадським організаціям і рухам. Такими принципами є: добровільність членства, виборність усіх керів-них органів, підзвітність і підконтрольність керівництва чле-нам організацій, гласність у роботі, колегіальність.

Громадські об'єднання найчастіше реалізують себе у виг-ляді формальних і неформальних громадських організацій і громадських рухів. Формальні громадські організації відзна-чаються своєю масовістю. Вони створюються для реалізації довгострокових цілей як за ініціативою громадян, так