Важливою функцією політичної системи є також інте-грація всіх елементів суспільства навколо загальних соці-ально-політичних цілей і цінностей, йдеться про загальну обов'язковість державних наказів, що спираються на примусову силу; використання права, закону для загально-значимого регулювання суспільних відносин; про надання політиці суспільного авторитету; ступінь розвитку або демократії і самоврядування, або авторитарного політич-ного режиму і політичного відчуження; про відому суб-ординацію і координацію інститутів політичної системи.

Ще одна функція політичної системи — легітимація. Вона означає приведення реального політичного життя у відповідність з офіційними політичними і правовими нормами і інтересами.

2. 3. Місце і роль держави у політичній системі суспільства

Серед усіх елементів політичної системи лише виключно держава:

а) володіє суверенною владою як суб'єкт, що уособлює суверенітет народу і суверенітет нації, а також є результатом реалізованого народом права на самовизначення;

б) виступає офіційним представником усього народу;

в) забезпечує і захищає права своїх громадян, а також інших осіб, що на законних підставах перебувають на її території;

г) здатна задовольняти загальнолюдські потреби, виконувати соціальну та інші функції;

г) має спеціальний апарат управління і примусу, який забезпечує виконання державних функцій;

д) може встановлювати загальнообов'язкові правила поведінки і з їх допомогою регулювати суспільні відносини.

Ці властивості держави зумовлюють її особливе, провід-не місце і роль у політичній системі суспільства. Ця роль держави виявляється в тому, що вона визначає перелік суб'єктів, які наділяються правом Владні повноваження громадянина у державі знаходять свій прояв в його політичних правах і свободах, які вважа-ються природними і невідчуженими. Найважливіша пробле-ма полягає в тому, щоб сформулювати норми відносно цих прав і свобод максимально конкретно, а також забезпечити їх ефективним механізмом реалізації.[10, 53]

Однією з найбільших проблем правової та політичної на-уки є проблема суверенітету. Його витоки сягають глибини століть. На думку більшості вчених, суверенітет є однією з ознак, притаманних тільки державі, інші говорять про су-веренітет, притаманний усім суб'єктам політичної системи, що, на нашу думку, не є достатньо обгрунтованим. Отже, під державним суверенітетом розуміють політико-правову властивість державної влади, яка відображується у верхо-венстві її в межах території країни і незалежності в зовнішніх відносинах.

Основні ознаки суверенітету української держави зазна-чені в Декларації про державний суверенітет України, а са-ме: а) верховенство; б) самостійність; в) повнота; г) не-подільність влади в межах території країни; г) незалежність; д) рівноправність влади в зовнішніх відносинах.

Ж. Боден визначав суверенітет як вищу владу над під-владними. Але й він обмежував цю владу божественним і природним правом. Ж.-Ж. Руссо розглядав суверенітет як необмежену і неподільну владу, яка повинна здійснюватися у межах договору між народом і державою. Отже, вже із са-мого початку суверенітет розглядався як влада, обмежена певними правилами. Т. Гоббс сформулював абсолютну кон-цепцію суверенітету, приписуючи його тільки державі, не залишаючи народові, людині права на владу. Проте історич-ний досвід підказує, що абсолютне право на владу - це не правило, а швидше, виняток з нього.

Існує три види суверенітету: суверенітет народу, суве-ренітет нації, суверенітет держави.

Суверенітет народу (народний суверенітет) означає, що вся влада у країні належить народові, тобто громадянам усіх національностей, які проживають на території даної країни і являють собою єдине джерело державної влади. Тому суве-ренітет держави не абсолютний, а обмежений суверенітетом народу, якому і належить право визначати економічну, полі-тичну, правову й соціальну системи країни.

Сутність національного суверенітету полягає у тому, що кожна нація, етнічна група має право вільно задовольняти свої національні потреби, розвивати культуру, мову, робити свій внесок у загальну скарбницю всієї культури людства. У демократичній державі повинно максимально забезпечу-ватися право всіх націй жити у злагоді. Дуже важливо, щоб нація, що становить більшість у країні і дала назву державі, не використовувала свою перевагу в суспільстві для обме-ження прав представників інших націй.[11, 49]

Держава посідає особливе місце в політичній системі, надаючи їй цілісності і стійкості, зорієнтованості на важ-ливі суспільні справи. Вона виконує особливий обсяг ді-яльності по управлінню, розпоряджається ресурсами сус-пільства і регулює його життєдіяльність. Наявність дер-жави в політичній системі дає змогу, з одного боку, за допомогою «системного бачення» зробити акценти на «при-рощенні» системних якостей, яких вона набуває як частина політичної системи, а з другого — розкрити роль держави у виконанні її завдань, особливо у функціонуванні інших інститутів політичної системи.

Держава володіє багатьма ознаками, властивими всім інститутам політичної системи. Одночасно вона виступає базовим елементом, визначає її функціонування.

Які ж властивості виділяють державу серед інших ор-ганізацій і об'єднань у суспільстві, роблять її основою всієї політичної системи? По-перше, суверенітет держави. Тільки держава виступає як універсальна, всеохоплююча організація, поширює свої дії на всю територію країни і всіх громадян, отже, вона «офіційно представляє суспіль-ство» всередині і за межами країни. Тільки держава має право видавати закони, здійснювати правосуддя. По-друге, держава уособлює публічну владу і підпорядковує собі всі вияви інших суспільних властей. Вона застосовує влад-ні методи, а в разі необхідності і примус. По-третє, дер-жава за допомогою права регулює суспільні відносини і своїм велінням надає їм загальнообов'язкового змісту. По-четверте, держава завдяки наявності спеціального про-фесійного апарату