Політичний режим — це сукупність прийомів і мето-дів, за допомогою яких здійснюється державна влада. По-літичний режим визначає не тільки особливості організа-ції і діяльності державного механізму, а й також його співвідношення з усіма існуючими недержавними громад-сько-політичними організаціями. В силу цього політичний режим розглядається як головний елемент форми держа-ви. На різних етапах розвитку політичний режим зміню-ється. Розрізняють такі режими, як тоталітарний, автори-тарний, демократичний та ін.

Форма правління — це організація верховної державної влади, порядок утворення її органів і їх взаємовідносини з населенням Згідно з цим усі держави поділяють-ся на монархії і республіки

Основними ознаками монархії є те, що верховна вла-да повністю чи частково зосереджується в руках одноосо-бового глави держави (фараона, короля, царя, шаха), причому ця влада, як правило, спадкова. Монархія виник-ла ще в рабовласницькому суспільстві, стала основною формою правління при феодалізмі і збереглася при ка-піталізмі. Вона, звичайно, в процесі розвитку зазнала змін, хоч не змінила своїх визначальних якостей. Монархії кла-сифікуються на необмежені й обмежені. В обмежених мо-нархіях поряд з главою держави верховна влада здійсню-ється якимсь представницьким органом (наприклад, гене-ральним штабом, земським собором, парламентом)

У республіці вищі органи державної влади колегіальні і в основному виборні. Залежно від того, які верстви насе-лення мають формальне право брати участь в обранні ви-щих органів державної влади, республіки поділяються на аристократичні і демократичні. Перші характерні для ра-бовласницького і феодального суспільств. У них трудящі навіть формально усуваються від участі у виборах вищих органів державної влади. У виборах вищих органів дер-жавної влади в демократичних республіках мають право брати участь широкі верстви настелення, хоч не завжди мо-жуть цим правом скористатись Республіки також поді-ляються на парламентарні (вирішальну роль у політич-ному житті грає сформований парламентом уряд, прези-дентські (головна роль відводиться президентові] І нарешті, державний устрій. Це територіальний устрій держави, характер взаємовідносин між її складовими час-тинами, а також кожної із них з державою в цілому. За своїм територіальним устроєм всі держави поділяються на прості і складні. Проста чи унітарна (цільна, єдина) дер-жава не має в собі відособлених державних утворень, наді-лених певною самостійністю. Унітарна держава склада-ється з адміністративно-територіальних одиниць (провін-цій, губерній, воєводств). Компетенція їх органів влади і управління не виходить за межі компетенції місцевих органів. В сучасну епоху унітарними є Фінляндія, Фран-ція, Україна. Складні держави — це ті, які мають у своєму складі відособлені державні утворення, наділені певною са-мостійністю. Це імперії, конфедерації і федерації.

Імперії — насильно створені складні держави, в яких ступінь залежності складових частин від верховної влади може бути різним.

Конфедерації утворюються на добровільній основі. їх члени, зберігаючи самостійність, об'єднують свої зусилля для досягнення конкретних цілей, відповідно пристосовую-чи до цього державний механізм. Конфедерація не є міц-ним державним утворенням. Як засвідчує історія, конфе-дерації існують порівняно недовго: вони або розпадають-ся, або перетворюються в федеративну державу (конфе-дерацією були, наприклад, СІІІА на початку свого існу-вання). Федерація — більш високий, ніж конфедерація, ступінь державної єдності. Вона створюється не для досягнення конкретних цілей, а для успішного розв'язання всіх за-вдань. Структура державного механізму федерації вклю-чає в себе як загальнофедеральні органи влади й управ-ління, так і органи влади та управління всіх суб'єктів федерації. Федерація може будуватися винятково за тери-торіальним і національно-територіальним принципом. При-кладом життєздатних федеративних держав можуть бути США, Бразилія.

Розділ 3. Зв’язок держави з іншими суб’єктами політичної системи суспільства.

Особливий статус держави в політичній системі суспільства обумовлений тим, що саме держава на відміну від політичних партій, блоків політичних партій та рухів:

об'єднує все населення країни на умовах особливого член-ства в державі, своєрідної належності до держави, що пов'язана з фактом постійного проживання на її території, або набуття такої специфічної ознаки, як громадянство чи підданство. Це дає мож-ливість кваліфікувати державну владу як найбільш ефективний засіб мобілізації зусиль всіх членів суспільства, дозволяє державі на відміну від політичних партій використовувати найвагоміші ресурси суспільства, насамперед — адміністративний ресурс, для вирішення тих чи інших актуальних проблем;

виступає як усередині країни, так і за її межами від імені і за уповноваженням народу як єдиного законного представника на-родного (національного) суверенітету. Жодна політична партія чи політичний рух не мають таких виняткових повноважень, не можуть виступати від імені народу, оскільки представляють інте-реси лише його певної частини. У міжнародних відносинах це Дозволяє державі уособлювати народ, бути персональним членом міждержавного політичного спілкування, суб'єктом міжнарод-ного права, заключати від свого імені міжнародні договори, вхо-дити до складу міжнародних організацій.

являє собою єдину форму політичної організації населення, яка відбиває і реалізує загальнонаціональну волю, що інтегрується на основі інтересів громадян, соціальних груп та верств населення за посередництвом інститутів громадянського суспільства, зв'язує в одне ціле як політичну систему суспільства, так і все суспільство в цілому. В цьому розумінні держава виступає ознакою, атрибутом сучасного суспільства, яке здатне усвідомлювати свою іден-тичність, виокремлювати власні актуальні проблеми і вирішувати їх солідарними зусиллями всіх своїх громадян;

державна влада як найбільш суттєва ознака державної ор-ганізації має таку політико-правову властивість, як суверенність, що дає можливість визнавати державну владу верховною над проявами інших форм публічної влади всередині країни, що тягне за собою право визнавати недійсними будь-які протизаконні рішення інших суб'єктів політичної системи, та незалежною у міждержавних стосунках;

видає загальнообов'язкові правила поведінки, насамперед у формі законів, а також інших нормативно-правових актів, дово-дить їх до реалізації. Звичайно, політичні партії також