по-друге, тлумачення в праві має за мету реалізацію правових при-писів;

по-третє, в установлених законом випадках ця діяльність здійснюється компетентними державними органами;

по-четверте, реалізація тлумачення, коли йому необхідно надати обов'язкового значення, закріплюється в спеціальних правових (інтерпретаційних) актах.

Особливий характер тлумачення в праві вимагає не тільки специ-фічних способів і технологій тлумачення, а й відповідного методологі-чного підходу.

Перш за все потрібно мати на увазі подвійну природу цього явища.

Право в силу притаманної йому формальної визначеності вміще-но в актах — формальних, письмових джерелах. Із цих позицій тлума-чення права відрізняється від тлумачення інших письмових документів. У всіх випадках читання будь-якого тексту зводиться до оволодіння цим текстом, до розуміння змісту, що міститься в ньому, тими, хто його читає. Проте слід мати на увазі, що коли б тлумачення в праві зводи-лось тільки до розуміння текстів правових актів, воно б не мало особ-ливого значення.

Особливістю права є його дійовий характер. Норми права живуть, коли вони виконуються, реалізуються в поведінці людей. Однак реалі-зація формального правового імператива можлива лише у випадку ро-зуміння адресатом його змісту, переходу його у внутрішнє бажання, свідомість індивіда. Не випадково для права характерна презумпція знання закону — припущення, що суб'єкти права, його адресати «зна-ють» (тобто, усвідомлюють, розуміють) зміст правових приписів. А це неминуче припускає їх тлумачення.[4, 174]

Звісно, що з'ясування змісту правових приписів можливе і поза зв'язком з їх реалізацією. Таким є наукове тлумачення стародавніх дже-рел права (законів Хаммурапі, «Руської Правди»). Проте таке з'ясуван-ня текстів нормативних актів нічим не відрізняється від розуміння змісту інших письмових джерел. Наприклад, закони XII таблиць. Цю стародавню пам'ятку римського права вивчають і розуміють не за тек-стом самого акта, а за цитатами й переказами більш пізніх авторів. Таке тлумачення не може бути охарактеризовано як специфічна діяльність юристів.

Суть тлумачення як специфічної діяльності полягає в особливос-тях самого права як суспільного явища. Ці властивості такі, що викли-кають необхідність тлумачення. Це — нормативність, загальнообов'яз-ковість, системність, формальна визначеність, державний примус.

Основу права складають норми — правила загального характеру. Причому нормативність права особливого роду, бо це рівний масш-таб, який застосовується до фактично нерівних людей. Оскільки закон загальний, а випадок, до якого він застосовується —одиничний, суб'єк-ти, які його реалізують — індивідуальні, то необхідне тлумачення загальної норми, виявлення того, чи можливе використання її в кон-кретному випадку і стосовно конкретних суб'єктів.

Право — це специфічне суспільне явище, що має свої закономірності розвитку, форми прояву і реалізації, структуру конструкцій, принципи, способи, типи регулювання та ін. Зазначені особливості водночас вимагають особливої діяльності щодо з'ясування змісту права. Мова йде не тільки про тлумачення розуміння спеціальних юридичних термінів, а й про врахування особливостей правового регулювання.

Необхідність тлумачення в праві викликана і можливими протиріч-чями між його формою і змістом. Зміст права знаходить свій вираз в нормативно-правових актах, які не завжди правдиво відображають волю законодавця. Низький рівень юридичної техніки, недоліки тех-нічного порядку призводять до проблем, протиріч, викривлення змісту права. В подібних випадках тлумачення — умова пізнання справжньо-го змісту юридичних приписів.

У літературі висловлювалась думка, що тлумаченню повинні підда-ватись тільки незрозумілі норми. Зрозумілі ж не вимагають тлумачен-ня. Такий підхід, на нашу думку, є спірним. Адже для визначення, чи є та чи інша норма зрозумілою, потрібно її з'ясувати, розтлумачити.

Тлумачення норм права обумовлено двома факторами.

По-перше, необхідністю і потребами правозастосувальної діяль-ності державних та інших уповноважених суб'єктів.

По-друге, потребами навчального процесу в юридичних вузах і юридичної науки, що аналізує й узагальнює правові поняття.

В процесі тлумачення нормативно-правових актів встановлюєть-ся значення нормативних приписів, їх основна мета і соціальна спря-мованість, місце в системі правового регулювання. Тлумачення не вносить і не може внести поправки, доповнення чи зміни в правові норми. Воно має на увазі дослідження існуючого конкретного правового припису. Тож зрозуміло, що орган, який здійснює тлумачення, не може не враховувати як умов, в яких застосо-вується правова норма, так і її вплив на суспільну свідомість. Однак це не означає, що в процесі тлумачення, посилаючись на зміни умов ви-никнення нових потреб соціально-економічного і господарського роз-витку, можна відходити від точного змісту правових норм, надавати нормам такого змісту, який би мав зовсім інше значення, ніж той, який вкладений у них законодавцем.[6, 102]

Розрізняють тлумачення індивідуального і загального правового ре-гулювання.

Тлумачення актів індивідуального правового регулювання виражається у встановленні оригінального змісту, який є в конкретних рішеннях і констатаціях. Воно завжди стосується одиничних конкретних суспіль-них відносин і здійснюється як самим органом, який прийняв рішен-ня щодо тієї чи іншої юридичної справи, гак і іншими особами.

Тлумачення актів загального правового регулювання передбачає в першу чергу виявлення оригінального змісту і призначення, які є в цих норматив-них приписах, їх зв'язків і способів єднання, юридичної сили і природи.

Розділ 2. Способи тлумачення правових норм.

Спосіб тлумачення — це сукупність прийомів і засобів, які дозволя-ють з'ясувати зміст норми права і вираженої в ній волі з метою їх реалізації. Кожен з них відрізняється від іншого своїми специфічними особ-ливостями і засобами з'ясування змісту правової норми.

Основні способи тлумачення: граматичний, логічний, систематич-ний, істерико-політичний, телеологічний, спеціально-юридичний.

Граматичний спосіб тлумачення — це з’ясування змісту правової нор-ми шляхом граматичного аналізу її словесного формулювання на підставі лексичних, морфологічних, синтаксичних норм мовознавства. Іноді це тлумачення називають «словесним», «філософським», «мовним», «текстуальним». Всі ці терміни хоч