і близькі, але за своїм змістом різні. На-приклад, термін «текстуальне» вказує скоріше на об'єкт, а не на спосіб тлумачення. В окремих випадках спеціалісти пропонують вживати термін «мовний спосіб тлумачення». Такий підхід, на нашу думку, не зовсім вдалий, тому що всі способи і види тлумачення здійснюються засобами мови. В зв'язку з цим доцільно зберегти назву даного спосо-бу тлумачення як «граматичний».
Цей спосіб тлумачення вимагає від інтерпретатора знання держав-ної мови, оскільки законодавець в процесі правотворчої діяльності ви-користовує офіційну державну мову, яка склалася історично й офіцій-но закріплена в Конституції України.[1, 6]
Та, на жаль, виходить навпаки: створення термінів за власним мов-ним досвідом, звичкою чи навіть інтуїцією стало «справою мільйонів». Результат не забарився: сьогодні синонімія, тобто паралельне викорис-тання двох і більше слів для позначення того самого поняття — звичне явище в українській правничій термінології. Вони мирно співіснують, навіть у межах одного правничого тексту. Наприклад, «вогнепальна зброя» та «вогнестрільна зброя», «крайня необхідність» та «крайня по-треба», «строк» і «термін» тощо. Як бачимо, проблема існує, атому інтер-претатор повинен знати добре синтаксис, морфологію, літературну мову, практику слововживання. Крім того, інтерпретатор повинен знати і ро-зуміти правничу термінологію, теорію права і окремих галузей права.
Слід мати на увазі, що, окрім викладених вище питань розбудови правничої терміносистеми, якнайактивнішого вирішення потребує і проблема унормування українського правопису.
Разом з тим фахівцями, які вивчали проблеми тлумачення норм права, сформульовані деякі загальні правила граматичного тлумачен-ня. До них необхідно віднести такі правила:
—
словам і формулюванням нормативно-правових актів слід нада-вати того значення, яке вони мають в літературній мові, якщо немає підстав для іншої їх інтерпретації;
—
значення терміну, встановленого законодавством для однієї га-лузі права, не можна поширювати на інші галузі;
—
якщо в законі не визначено тим чи іншим способом значення юридичних термінів, то їм слід надавати того значення, в якому вони встановлюються в юридичній практиці й науці;
—
ідентичним формулюванням в рамках одного і того ж акту не можна надавати різного значення, якщо цей акт не передбачає іншого;
—
нетреба без належних підстав різним термінам надавати одного й того ж значення;
—
словам і виразам нормативно-правових актів потрібно надавати того значення, в якому вони вживаються в період їх видання;
—
слід враховувати сучасні тенденції розвитку правової системи, що дістануть відображення і в термінології нормативно-правових актів;
—
з метою ліквідації синонімії для позначення одного поняття про-понується тільки один термін, який найбільш точний за змістом та при-родний за формою;
—
перевагу слід віддавати українським словам, найбільш відповід-ним за формою та чіткими за змістом.
Логічний спосіб тлумачення. Цей спосіб тлумачення полягає в тому, що тлумачення правового акта здійснюється з використанням різних ло-гічних прийомів, законів формальної логіки. Якщо граматичне тлумачен-ня має своїм завданням з'ясувати буквальний зміст того, що закріпле-но безпосередньо в тексті, то логічне має за мету, застосовуючи прави-ла формальної логіки, виявити те, що законодавець прагнув висловити в тексті закону, але не висловив. Зрозуміло, що для цього інтерпрета-тор повинен знати закони логіки, різні логічні прийоми, зокрема:
Логічні перетворення. Вони виникають із особливостей мовного формулювання норм права. Наприклад, в ст. 186 ч. І КК України заз-начено: «Відкрите викрадення чужого майна (грабіж) карається штра-фом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів грома-дян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавлен-ням волі на строк до чотирьох років». Цю статтю потрібно тлумачити таким чином, що покаранню підлягає не сам грабіж, а суб'єкт, який його здійснив. Тому необхідно провести логічне перетворення і сказа-ти, що не просто особа, а всяка осудна особа, яка вчинила це право-порушення, підлягає покаранню за ч. І ст. 186 КК України.
Крім того, норма права не може бути описовою, в ній знаходять відображення заборони, дозвіл, обов'язок тощо. Тому, зробивши логі-чне перетворення, ми будемо мати таке: «Всяка осудна особа, яка вчи-нить відкрите викрадення майна, буде зобов'язана понести покарання згідно зі ст. 186 ч. І КК України».
Необхідність логічних перетворень пояснюється внутрішньою структурою правової норми. Іноді внутрішня структура норми права не збігається з зовнішньою формою, яка виражена в статті норматив-ного акта.
Звичайно, що ці процеси відбуваються легко тоді, коли суб'єкт застосу-вання норм права має досвід, знання і вміння інтерпретувати норми права.
2. Виведення норм із норм. Це по суті логічний розвиток норм. Потрібно розрізняти логічний розвиток як прийом тлумачення і як прийом конструювання норм у випадку прогалин у праві. За цими правилами більш конкретна норма виводиться із загальної норми. Наприклад, якщо суб'єкт А знаходиться в умовах Б, то повинен здійснювати дії С.
На основі цього можна вивести такі правила тлумачення: кому за-боронена ціль, тому заборонена і дія, що призводить до цієї цілі; кому заборонена дія, тому заборонена і ціль, до якої вона призводить, якщо не можна досягти її іншим шляхом; хто уповноважений щодо цілі, той уповноважений і щодо дії, якщо вона не може бути досягнута іншими діями, і навпаки. Разом із тим одна й та ж ціль може бути досягнута різними засобами і діями.
3.
Висновки (лат. — тим більше, поготів). Ці висновки складаються із двох правил: а) хто уповноважений або зобов'язаний до більшого, той уповноважений або зобов'язаний до меншого; б) кому заборонено менше, тому заборонено і більше. Ці правила запозичені з римського права і традиційно їх відносять до логічного тлумачення. Інтерпретатор при цьому зобов'язаний керуватись тими ж оцінками, що і суб'єкт правотворчості.
4.
Висновки із понять. Тлумачення вимагає знань на рівні понять із