Розширене тлумачення — це таке тлумачення, при якому дійсний зміст норми права стає ширшим, ніж буквальний текст; «дух» закону шир-ший за його «букву».Це означає, що норма права викладена дуже лаконічно, і необхідні додаткові засоби, щоб правильно зрозуміти її зміст. Наприклад, за дого-вором доручення (ст. 386 ЦК України) одна сторона (повірений) зобов'язується виконувати від імені й за рахунок іншої сторони (довірителя) певні юридичні дії. В даному випадку розширеному тлумаченню підлягають терміни «повірений» і «довіритель», оскільки не вказано, хто може бути ними. Такому ж тлумаченню підлягає термін «певні юридичні дії», тобто дії, які передбачені Цивільним Кодексом України відповідно до правоздатності й дієздатності суб'єктів даного договору. Розширене тлумачення потрібно здійснювати тоді, коли дається незавершений перелік обставин, умов реалізації норм права. Такий перелік, як правило, завер-шується виразами «і тому подібне», «інші», «в аналогічних випадках».

Розширене тлумачення можливе і без відповідної вказівки в законі. Зокрема, ст. 442 ЦК України передбачає відповідальність за шкоду, «за-подіяну громадянинові незаконними діями державних і громадських організацій, а також службових осіб...» Чи будуть відшкодовані збитки, якщо шкода заподіяна не громадянину, а іноземцю або особі без громадянства? На нашу думку, тут слову «громадянин» потрібно нада-вати розширеного тлумачення.

Обмежувальне тлумачення відбувається тоді, коли зміст норми пра-ва вужчий за її буквальне значення. Наприклад, ст. 23 Кодексу про шлюб та сім'ю України зазначає, що «майном, нажитим за час шлюбу, под-ружжя розпоряджається за спільною згодою...» Проте трапляються випадки, коли подружжя, не розриваючи шлюбу, проживають окре-мо. Чи буде за таких обставин нажите ними майно спільною власні-стю? В цьому випадку необхідно норму права тлумачити обмежуваль-ним способом (а саме, будь-яке майно, нажите під час шлюбу, є спільною власністю).

Як бачимо, норми права, як правило, тлумачаться буквально. Що ж до обмежувального розширеного тлумачення, то вони є винятком з загального правила. Зрозуміло, що ці види тлумачення є результатом недосконалості законодавства, наявності прогалин, незрозумілих фор-мулювань тощо.

3.2. Інтерпретаційні акти, як вид офіційного тлумачення.

Результат офіційного тлумачення норм права не приводить до появи нормативного акта, не встановлює й не скасовує норм права, тобто діяльність з тлумачення норм не слід ототожнювати з нормотворчою діяльністю. Акти тлумачення мають особливу правову природу, тому і діють у єдності з нормами права, не маючи самостійного значення. Ці акти є обов'язковими в тому ро-зумінні, що містять офіційну державно-владну позицію щодо ро-зуміння змісту правових норм і зобов'язують суб'єктів адекватно сприймати зміст норми. Однаковість у розумінні змісту норма-тивно-правових актів — передумова однаковості їх застосування, реалізації, ефективності, законності в цілому. Результати тлума-чення повинні бути вираженими в певних офіційних актах.

Отже, інтерпретаційний акт — це правовий акт-документ офіційного тлумачення правових норм, який містить формаль-но-обов'язкове роз'яснення їх змісту. Інтерпретаційний акт — це документ, який містить результат інтелектуальної діяльності в осмисленні змісту правової норми, що здійснюється компе-тентними органами. Саме тому такі акти завжди мають офіційний характер.

Залежно від обсягу й характеру правотворчих повноважень органу розрізняють акти аутентичні (видані «автором» норми та акта, що тлумачаться) і легальні (акти, видані суб'єктом, який має спеціальне повноваження офіційно тлумачити норми, що ви-дані іншими органами, — так звані акти делегованого тлумачен-ня). Такі акти мають самостійне значення, їх зміст повністю при-свячений виключно роз'ясненню змісту правових норм, вони відбивають результати нормативних узагальнень юридичної практики.[16, 94]

Акти казуального тлумачення, як правило, містять і юридичне рішення, і роз'яснення мотивів, що були враховані в нормі суб'єктом нормотворення, а потім лягли в основу рішення, що його прийняв правозастосовний суб'єкт у конкретній справі. Напри-клад, ухвала апеляційного чи касаційного суду включає роз'яснен-ня змісту норми до мотивувальної частини правозастосовного ак-та. Юридична чинність актів нормативного й казуального тлумачення і сфера їх поширення різні. Про акти казуального тлумачен-ня можна говорити як про такі, що певним чином набувають обов'язкової значущості для конкретної справи, певних суб'єктів права, але мають певний вплив і на правозастосувачів під час роз-гляду та прийняття рішень з усіх аналогічних юридичних справ. Саме цією обставиною завжди була обумовлена головна причина, яка пояснює необхідність оприлюднення рішень з конкретних су-дових справ у офіційних виданнях. У таких рішеннях містяться зразки розуміння законів, які мають у певному розумінні обов'яз-кове орієнтовне значення для широкого кола правозастосовників.

Інтерпретаційні акти класифікують і за іншими підставами: за формою прояву (усні та письмові); за суб'єктами тлумачення (акти різних державних органів та посадових осіб); за формою (назвою) документа (постанови, рішення, ухвали, роз'яснення, висновки то-що). Наприклад, згідно зі ст. 62 Закону України «Про Конститу-ційний Суд України» Конституційний Суд дає висновки «з питань офіційного тлумачення Конституції України та законів України».

3.2. Функції тлумачення

Тлумачення як специфічна юридична діяльність має важливе значення для правового регулювання, є необхідною умовою існування і розвитку українського права. Воно виконує такі функції".

1.

2.

3.

4.