Пряме встановлення правових норм державною владою у ви-гляді законів, постанов, кодексів та інших нормативних актів. З ча-сом основною формою права стають державні нормативні правові акти. Це відбувається внслідок динаміки суспільних відносин. По-треби правового регулювання вимагали вироблення і знання спеціальних понять, появи особливих механізмів, інститутів, таких як власність, позов, злочин, юридична відповідальність і т. ін., які були невідомі родовим звичаям. Поступово ці акти в деяких країнах витісняють звичаєве право, посідають домінуюче місце се-ред форм права. Класова диференціація суспільства, боротьба різних соціальних груп за панівне становище сприяє політизації нормативних актів, на цій основі право стає способом управління суспільством. Нормативні акти збігаються з уявленнями влади про належну поведінку. Єдині правила, які б однаковою мірою вислов-лювали інтереси всіх членів суспільства, зникають. Норми права, захищені на випадок порушення силою державного апарату, закріплюють можливість майнової нерівності, привілеїв для окре-мих груп населення, поділ на касти. Але водночас вони необхідні і для встановлення певного порядку суспільних відносин. Норма-тивні правові акти держави урізноманітнюються, поділяються на окремі види, оперативно реагують на потреби соціальної практи-ки, чітко формулюють зміст прав і обов'язків. Розглянуті тенденції ми бачимо в таких стародавніх юридичних пам'ятках, як Закони царя Хамурапі у Вавилоні, закони Солона в стародавній Греції (594-593 рр. до н. є.). Закони XII таблиць 451-450 років до н. є. у Римі, Салічеська Правда 496 року в країнах континентальної Євро-пи, Закони Етельберта 600 року в англосаксонській правовій сис-темі. Для Руської Правди Ярослава Мудрого 1016 року було харак-терне поєднання норм звичаєвого права, викладених в узагальне-ному виді судових прецедентів, і деяких законодавчих положень.

1.2. Поняття і різні прояви права

Термін «право» вживається у різних значеннях. У теорії пра-ва він має юридичний зміст, оскільки йдеться про юридичне пра-во. У юридичному праві слід розрізняти право об'єктивне з його різними проявами, що в цілому характеризує стан сукупності охоронюваних державою суспільних відносин і тенденції їх роз-витку, і право суб'єктивне, яке належить окремим особам і поля-гає в наявності в кожного з них певних правових можливостей. Ці можливості є похідними від змісту загальних правил, з яких скла-дається об'єктивне право.

Характеризуючи юридичне право, слід виходити з того, що во-но є багатоаспектним явищем. Про це свідчить як історія, так і су-часний стан правової науки. Формулювання поняття права усклад-нюється і у зв'язку з різноманітністю форм його існування в різних правових системах. Треба виходити з того, що об'єктивне право має різні прояви. Хоча воно і усвідомлюється людьми, але існує об'єктивно і має прояв не тільки в державних нормативних актах.[10, 49]

Джерелом набуття суспільними відносинами нормативного характеру є не зовнішній-вплив, не державне втручання, а їх постійна повторюваність. Лише згодом сформовані таким чином у суспільному середовищі обов'язкові нормативи визнаються і за-хищаються судами та іншими державними органами. На подаль-шому етапі відбувається поглиблення основ права, деталізація його змісту з допомогою сформульованих державними органами правових деталей і конкретних процедур. Отже, у своїй основі право складається і самореалізується, а державою лише закріп-люється, конкретизується і деталізується.

Правовідносини стають юридичним виразом відносин, які постійно повторюються і виникають на базі накопичення певного досвіду і перевірки їх життям. Вони визнаються і захищаються су-дами та іншими державними органами. Згодом основи права, які складаються об'єктивно, закріплюються, конкретизуються і де-талізуються в чинному законодавстві чи інших формах права. Це яскраво простежується в процесі виникнення права, очікується і при його подальшому розвитку.

Поява законодавства та інших форм, що закріплюють право, є офіційним свідченням того, що держава бере під свій захист ті чи інші прояви суспільного життя, які постійно повторюються. В умо-вах сучасної України це може, наприклад, відбуватися у зв'язку з появою нових форм ринкових відносин, окремі прояви яких нерідко існують спочатку тільки фактично і лише згодом закріп-люються законодавчо. У політичній сфері ці процеси відбувалися при створенні політичних блоків, узгоджувальних органів. Праг-нення подружжя до майнової незалежності, що стало цілком природним в умовах ринкових відносин, знайшло своє формаль-не вираження в законі через інститут шлюбного договору, який надав життєвій ситуації законодавчої форми.

Процеси багаторазового повторювання можуть відбуватися під час поступового складання певної судової практики, яка фак-тично набуває обов'язкового характеру і має великий вплив на по-ведінку суб'єктів права. Судова практика усіх вищих судів впливає на практику нижчих судів. Нижчі суди не можуть не рахуватися з погрозою відміни вищими прийнятих ними рішень. Судова практи-ка викликає також необхідність знайомства з нею інших суб'єктів права (юридичних осіб, органів слідства тощо).

Обов'язкові правила поведінки людей можуть складатися до і після виникнення держави, але незалежно від неї, як правові або інші звичаї і ділові звичайності, що виникали стихійно внаслідок багаторазового повторення і з часом ставали звичкою.[11, 106]

Як приклади можна навести звичаї святкувати церковні свята, вироблені протягом тривалого часу процедурні правила (передо-плати за товар, початок роботи парламенту нового складу з ви-ступу і головування старшого за віком депутата, традиційні про-ведення певних зборів тощо).

Правила такого ґатунку згодом можуть бути санкціоновані державою, тобто офіційно або з мовчазної згоди визнаватися нею як дозволені або загальнообов'язкові, як такі, що набувають державного захисту. В деяких випадках вони законодавчо за-кріплюються.

Складовою провідною частиною права є природні права люди-ни, які існують незалежно від державної волі, — право