на гідність, на життя, особисту безпеку і недоторканність, на свободу пересу-вання, на їжу, житло і т. ін. Ці права мають всезагальний характер. Навіть у тому разі, коли вони законодавчо не закріплені, держава повинна їх захищати. Ці права випливають з природи самої люди-и, є невід'ємними і діють безперервно. Більшість з них закріплю-ться в конституціях і в міжнародних актах. Право як певний діючий феномен, що реалізує моральні прин-ципи, не можна собі уявити без застосування державними служ-бовцями настанов, що базуються на певних уявленнях про право, тобто на їхній правосвідомості. Ці погляди і відповідні настанови є за своєю природою нормативними і спрямовують поведінку всіх суб'єктів. Правосвідомість заповнює через так звану аналогію права прогалини в правовому регулюванні суспільних відносин, забезпечує правильне нормативне тлумачення і застосування уповноваженими особами встановлених державою правил по-ведінки людей, - вона нібито прирощує правові норми, без чого неможлива реалізація справедливості, що становить основу пра-ва (наприклад, при визначенні суми відшкодування заподіяної матеріальної або моральної шкоди, призначенні конкретного кримінального покарання).
Наявність різних проявів права підтверджує, що воно може діяти до появи законодавства (дозаконодавче право) на основі ба-гаторазового повторення і захисту державою певних дій або відносин. З появою держави право найчастіше закріплюється нею в нормативних актах або інших джерелах і діє через них (законо-давче право). Маючи нормативну природу, природні права, судова та інша державна практика, прецедентне і звичаєве право можуть діяти або діють і поза законодавством (поза законодавче право).
У цілому ж, хоч би про який з загальних проявів права йшло-ся, кожен з них пов'язаний з існуванням відправних багаторазово повторюваних типових ситуацій. Право завжди безпосередньо відображає потреби суспільного розвитку і спрямоване на нор-мативне регулювання суспільних відносин. Під час формального закріплення цих відносин вони можуть втілюватися в більш кон-кретні права і обов'язки, які безпосередньо формулюються дер-жавою і встановлення яких випливає з потреб подальшого роз-витку суспільних відносин.
Нормування суспільних відносин завжди потребує встановлен-ня певної міри можливої поведінки людей. Йдеться передусім про міру їх свободи і рівності, оскільки ні перша, ні друга не мають аб-солютного характеру. Встановлення цієї міри є необхідним для розмежування різних інтересів. Людина, яка живе в суспільстві, не може бути вільною від суспільства. Вона вимушена і повинна по-ступатися певними своїми інтересами заради інтересів інших членів суспільства і суспільства в цілому. Виникає потреба встано-вити міру належної поведінки кожного члена суспільства, кожно-го суб'єкта прав. Ця міра відображає згоду суб'єктів права на певне суспільно необхідне обмеження власної свободи заради того, щоб їх свобода поважалась іншими суб'єктами права. Така міра і вста-новлюється об'єктивним правом. Право визначає, що може або му-сить робити держава, її органи, кожен громадянин, встановлює відповідні дозволи і заборони. Мета права полягає в поєднанні сво-боди кожного зі свободою усіх. Характер цього поєднання зале-жить від особливостей економічних, політичних, соціальних та інших відносин, властивих тому чи іншому суспільству. Таким чи-ном, право виступає як природна міра свободи, що легітимована, тобто відповідає інтересам і волі суб'єктів суспільних відносин. Об-меження свободи, встановлені правом, залежать від матеріальних умов життя суспільства, рівня його культури, національних, кліма-тичних та інших особливостей окремих країн. Саме взаємні обме-ження людьми власної свободи є однією з необхідних передумов досягнення їх юридичної рівності. Юридичну рівність не слід плу-тати з фактичною, бо нерівними є суб'єкти, до яких застосовується принцип рівності (за фізичними даними, за освітою, майновим ста-ном і т. ін.). Право закріплює рівність всіх перед законом, але водночас встановлює її міру. Це необхідно для запобігання зловжи-ванню цим принципом. Наприклад, рівні економічні можливості і рівне право утворення органів засобів масової інформації обмежується забороною монополізації цих сфер, рівне право на здобуття вищої освіти - закріпленням існування як безоплатного, так і оплачуваного навчання.[13, 81]
Серед різних думок про природу права можна зустріти і таку, де право тлумачиться як міра свободи, рівності і справедливості. Такий підхід є помилковим, бо справедливість як правовий прин-цип не підлягає нормуванню (виміру) і не може бути, хоча б частково, відчужена.
Наведені положення про закріплення загальної свободи і рівності в праві підводять нас до питання про визначення права, багатогранність такого складного явища, як право, обумовлює можливість його всебічної характеристики лише в деяких визна-ченнях, кожне з яких відбивало б певну грань (аспект) його існу-вання. Урахувавши основні ознаки права, спробуємо дати його найбільш загальне визначення.
Отже, право слід розуміти як засновану на уявленні про спра-ведливість міру свободи й рівності, що відображає потреби су-спільного розвитку, яка у своїй основі склалася в процесі повторю-ваних суспільних відносин і визнається й охороняється державою.
1.3. Різновиди права
Однією з необхідних передумов здійсненності й захищеності прав людини є закріплення їх державою у спеціальних, формально загальнообов'язкових правилах поведінки - так званих юридичних нормах. Тому права людини (суб'єкта), забезпечені саме такими нормами, визначають поняття суб'єктивного юридичного права, а саму систему таких норм відображають поняттям об'єктивного юридичного права.
Юридичне право є суб'єктивним остільки, оскільки воно ха-рактеризує певні можливості (свободи), які належать саме суб'єкту (людині або іншому учаснику суспільного життя) і, отже, залежать від нього, від його свідомості, принаймні щодо їх використання.У державно-організованому суспільстві переважну частину своїх основних прав людина не може здійснювати, якщо вона не стане носієм суб'єктивного юридичного права. У цьому й розкривається основне соціальне призначення і основна особистісна цінність такого права. Наділяючи людину суб'єктивним юри-дичним правом, держава немовби відкриває доступ