Розділ 2. Форми здійснення права.

2.1. Поняття реалізації правових норм

Право тільки тоді виконує своє соціальне призначення, коли його норми знаходять практичне втілення в суспільних відносинах, поведінці конкретних осіб, тобто тоді, коли вони реалізуються. Реалізація норм права їхніми адресатами завершує процес правового регулювання, уособлюючи тим самим певний резуль-тат даного різновиду організуючого впливу на суспільне життя.

Реалізація правових норм здійснюється у формі правомірної поведінки учасників суспільних відносин, які регулює право. Ра-зом з тим не кожна об'єктивно правомірна за її зовнішніми ознаками поведінка являє собою підсумок саме правового регулюван-ня, а отже, і правореалізації. Вона може обумовлюватися впли-вом деяких неюридичних факторів, зокрема норм моралі, звичаїв, що збігаються за своїм змістом з вимогами юридичних приписів. Тому другою обов'язковою ознакою правореалізації є наявність хоча б опосередкованого причинного зв'язку між дією правових норм, що регламентують відповідні суспільні відносини, і станом упорядкованості цих відносин.[15, 237]

Реалізація правових норм може полягати у здійсненні одного або кількох конкретних вчинків, дій (наприклад, поверненні позичальником боргу, додержанні адміністрацією підприємства вста-новленого порядку звільнення працівника), досягненні певного ре-зультату (наприклад, виконанні обумовленої цивільною угодою роботи), мати систематичний (як, скажімо, періодична сплата підприємцем податків) або тривалий характер (наприклад, додер-жання землекористувачем заборони не погіршувати якість землі). Але в будь-якому разі цей процес вважатиметься таким, що відбув-ся, тільки за умови повного узгодження фактичної поведінки суб'єктів правореалізації з тими її програмами, які передбачені відповідними юридичними приписами.

Змістом реалізації більшості правових норм є здійснення (ви-конання) суб'єктами права суб'єктивних юридичних прав і обо-в'язків, що виникають на підставі цих приписів. Слід зазначити, однак, що таким чином реалізуються не всі, а лише так звані «кла-сичні норми права» - норми-масштаби (уповноважуючі, зобов'язуючі, забороняючі), тобто такі, що містять вказівки на певні варіанти поведінки. Щодо іншого різновиду правових норм - спеціалізованих, або ж як їх ще термінологічно познача-ють - «нетипових правових приписів» (норм-принципів, норм-цілей, норм-дефініцій, оперативних, колізійних норм і т. ін.), то їх реалізація полягає в забезпеченні раціональної побудови, несуперечливого характеру правового регулювання, виконанні ряду допоміжних функцій у системі права.

У цілому реалізація норм права може бути визначена як про-цес їхнього фактичного втілення в суспільних відносинах через правомірну поведінку соціальних суб'єктів, що здійснюють на-лежні їм суб'єктивні юридичні права і обов'язки.

Власне реалізацію правових норм, яку ще називають «безпосе-редньою правореалізацією», слід відрізняти від іншого явища — реалізації права як такого. Реалізація права охоплює усі способи та форми зовнішньої об'єктивації права, його переведення на рівень реальної дійсності, становлення права як позитивного утворення. Зокрема, для країн з романо-германською правовою системою, до яких належить і Україна, це пов'язано передусім з прийняттям законів та підзаконних нормативних правових актів, що розвивають їхні положення, а також укладенням нормативних правових договорів, санкціонуванням звичаїв і т. ін.

Існуючі способи і форми реалізації правових норм можуть бути класифіковані за певними підставами.

Залежно від юридичного механізму її забезпечення розрізня-ють правореалізацію, що відбувається в межах правових відно-син, і правореалізацію, здійснювану поза ними. У першому випад-ку набуття суб'єктами правореалізації юридичних прав і обов'язків (що являють собою необхідну передумову даного про-цесу) обумовлюється фактом встановлення між цими особами згаданих правових зв'язків. У другому ж — юридичні права й обов'язки суб'єктів правореалізації витікають безпосередньо із закону, а отже, і здійснення ними приписів правових норм не за-лежить від будь-яких додаткових обставин.

За характером її суб'єктів реалізацію норм права поділяють на індивідуальну і колективну. Індивідуальна правореалізація полягає в можливості особи самостійно (в індивідуальному порядку) вико-ристовувати свої юридичні права і виконувати покладені на неї юри-дичні обов'язки. Колективна ж реалізація правових норм потребує для цього поєднання зусиль кількох суб'єктів. Зокрема, консти-туційна норма (ст. 45 Конституції України), якою закріплене право громадян на відпочинок, може бути реалізована як у колективному, так і в індивідуальному порядку, тоді як інша норма Конституції (ст. 36), що передбачає право громадян України на об'єднання в політичні партії та громадські організації, — тільки в колективному.

Залежно від методів, якими забезпечується правореалізація, акти реалізації правових норм поділяються на добровільні і при-мусові.

За характером поведінки суб'єктів реалізації правових норм розмежовують активну (що обумовлює необхідність здійснення певних дій) і пасивну (що полягає в утриманні від деяких варіантів поведінки) правореалізацію.

За способами здійснення правових приписів розрізняють такі форми їх реалізації, як використання, виконання і дотримання.

Використання є формою реалізації уповноважуючих норм права і характеризується використанням особою юридично ви-знаних за нею можливостей для задоволення її потреб та інте-ресів. Використання може відбуватися як в активній, так і в па-сивній поведінці правових суб'єктів.

Виконання являє собою форму реалізації зобов'язуючих пра-вових приписів, які покладають на особу юридичні обов'язки ак-тивного типу, і тому завжди пов'язане з необхідністю здійснення певних дій, що становлять зміст відповідного обов'язку.

Дотримання є формою реалізації забороняючих правових норм, якими встановлюються юридичні обов'язки пасивного типу, і полягає у відмові суб'єктів права від юридично заборонених видів поведінки.

Використання, виконання і дотримання належать до безпосе-редніх (звичайних, ординарних) форм правореалізації, тобто та-ких, які, по-Перше, проходять будь-який процес реалізації норм права, і, по-друге, що не потребують сторонього втручання, здійс-нюються виключно через власну поведінку осіб, яким адресовані відповідні