Вступ

Досконале знання кримінального законодавства нашої держави є необхідною умовою успішності за фахом. Саме це дає змогу глибоко засвоювати кримінально-правову науку.

Одним із найважливіших питань при застосуванні кримінального закону є визначення того, який саме злочин вчинила особа та якою нормою це передбачено. Цілком і повністю вирішується це питання в процесі кваліфікації злочинів. Отож теорія кваліфікації злочинів має на меті розкрити основні особливості практичного застосування кримінального законодавства України.

Розгляд цієї теми є дуже актуальним питанням щодо правильного і поважного ставлення до закону про кримінальну відповідальність, як до важливого засобу захисту людини, її прав і свобод, проголошених Конституцією України, її інтересів та інтересів суспільства та держави від злочинних посягань.

Метою цієї роботи є поглиблене вивчення законодавчих і теоретичних проблем, пов’язаних з теорією кваліфікації злочинів; кваліфікації попередньої злочинної діяльності; множинності злочинів; злочинів, вчинених у співучасті; кваліфікації помилок у кримінальному праві; розгляд роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, вироблення правильного вміння кваліфікації та розмежування злочинів.

Метою моєї роботи є дослідження основних питань, принципів, ідей, функцій кваліфікації попередньої злочинної діяльності. В моїй роботі проведено аналіз наукових та навчальних розробок із проблеми кваліфікації злочинів. Вона органічна об’єднує теоретичні та практичні аспекти.

На даний час існує дуже мала кількість навчальної літератури по даній темі, також значна частина літератури не відповідає чинному законодавству нашої держави. Тому, я думаю, що при висвітленні цієї теми потрібно зупинитись на доктринальних положеннях кваліфікації злочинів та на відповідних правозастосовних аспектах.

Розділ 1. Кваліфікація попереднього злочинної діяльності

1.1. Поняття та кваліфікація закінченого злочину

Закінчений злочин наявний, коли діяння містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК (ч. 1 ст. 13 КК України).

Із визначення закінченого злочину випливає, що незакінчений злочин - це умисне, суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність), яке не містить усіх ознак злочину, перед-баченого відповідною диспозицією статті Особливої частини КК у зв'язку з тим, що злочин не був доведений до кінця з причин, не залежних від волі винного. Незакінченим злочином є готу-вання до злочину та замах на злочин [2, 44].

У закінченому злочині існує єдність об'єктивної та суб'єктивної сторін. При цьому винний повною мірою реалізував умисел, завершив злочин, виконав усі діяння (дії чи бездіяльність),які складають об’єктивну сторону складу злочину, спричинив шкоду об'єктові. Закінчені злочини сформульовано в диспози-ціях Особливої частини КК. Момент закінчення злочину є різним залежно від конструкції складу злочину, від опису ознак зло-чинного діяння в законі. За моментом закінчення злочини по-діляються на три види: злочини з матеріальним складом; злочини з формальним складом; злочини з усіченим складом. Момент закінчення злочину диференційований залежно від того, як описана об'єктивна сторона посягання в диспозиції кримінально-правової норми кримінального закону. коли в диспозиції вказані суспільно небезпечні наслідки посягання (так званий, злочин з матеріальним складом), то зло-чин визнається закінченим з моменту настання таких наслідків. Наприклад, крадіжка є закінченою з моменту отримання вин-ним можливості вільно розпоряджатися чи користуватися май-ном, тобто з моменту завдання майнової (матеріальної) шкоди відносинам власності (ст.185 КК України). У злочинах з матеріаль-ним складом, якщо не настали вказані в диспозиції певної статті чинного КК України суспільно небезпечні наслідки, може йтися про незакінчений злочин (готування до злочину чи замах на злочин) або ж зовсім про відсутність злочину;