ст 15 і статтю Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за закінчений злочин, на який особа вчиняє замах. Це пов'язане з тим, що частини 2 і 3 ст.15 КК України передбачає лише замах як дію, а тому неможлива кваліфікація з посиланням на ці частини при злочинній бездіяльності. Наприклад, адміні-стратор комп'ютерної системи банку П. не протидіє зовнішньому проникненню в цю систему з Інтернету. Це він робить для того, щоби спільник С. проникнув до системи та викрав комп'ютерну інформацію. Та іншій оператор системи банку, виявивши факт проникнення, вимикає живлення головного комп'ютера, що не дало змоги винним отримати інформацію. Тобто дії С. слід квалі-фікувати як закінчений замах на несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів)
2.3. Кваліфікація готування до злочину та замаху на злочин при альтернативному й неконкретизованому умислі
Питання кваліфікації готування до злочину та замаху на зло-чин при альтернативному й неконкретизованому умислі в науці та судовій і слідчій практиці не отримали однозначного вирішення.
Так, у теорії кримінального права, навіть, існує думка, що готу-вання до злочину та замах на злочин при альтернативному й неконкретизованому умислі взагалі неможливі чи можливі тільки при альтернативному умислі. [12, 96]
Ми вважаємо, що така позиція частково не відповідає реальній судовій та слідчій практиці й таке спрощення процесу кваліфікації та доказування є неприпустимим. Отож розглянемо деякі питання кваліфікації готування до злочину та замаху на злочин при альтернативному й неконкретизованому умислі.
Різновидом конкретизованого умислу є умисел альтер-нативний, котрий наявний, якщо суб'єкт бажає заподіяти в результаті свого діяння як один, так й інший визначені суспіль-но небезпечні наслідки. Умислом суб'єкта в таких ситуаціях може охоплюватися й те, що своїми діями він заподіює шкоду якомусь об'єктові злочину (наприклад, життю чи здоров'ю особи).
Злочини, вчинені з альтернативним умислом, кваліфіку-ються залежно від наслідків, що настали.
Хоча в теорії кримінального права пропонується відпо-відальність за замах із альтернативним умислом визначати відповідно до умислу на найбільш тяжкий злочин77, але реально, в судовій та слідчій практиці, відповідальність настає за фактич-но спричинену шкоду. Це правило застосовується і при квалі-фікації готування до злочину та замаху на злочин при альтер-нативному умислі. Тож особа відповідає за фактично вчине-ний замах (готування) на один з альтернативних злочинів.
Наприклад, особа вчиняє проникнення до квартири для ви-крадення приватного майна. При цьому вона усвідомлює, що можливі два варіанти: викрадення відбудеться таємно чи від-крито, якщо в квартирі хтось є. Тож вона готова вчинити як крадіжку, так і грабіж (розбій). У квартирі нікого не було, але спрацювала сигналізація й особу затримали працівники Державної служби охорони під час спроби залишити житло. Дії особи слід кваліфікувати як закінчений замах на крадіжку шляхом проникнення в житло.
Неконкретизований (невизначений) умисел полягає втому, що в суб'єкта є загальне уявлення про ознаки діяння та його наслідки, що хоча й охоплювалися в загальній формі перед-баченням винного, однак розмір (тяжкість) заподіяної шкоди не був конкретизований. Так, при нанесенні тілесних ушкоджень під час бійки винний усвідомлює, що заподіює шкоду здоров'ю, але не знає, якою за ступенем тяжкості буде ця шкода, тобто він допускає (непрямий умисел) настання легких, середньої тяжкості й тяжких тілесних ушкоджень.
У такому разі відповідальність повинна визначатися фактично заподіяними наслідками.
Якщо ж, незважаючи на намагання заподіяти шкоду, вона не настала, скоєне не можна розглядати як готування чи за-мах, тому що немає прямого умислу.
Тож готування чи замах на злочин при неконкретизованому умислі не тягне кримінальної відповідальності.
2.4. Поняття добровільної відмови від вчинення злочину та її ознаки
Ознаки добровільної відмови від злочину:
остаточне припинення особою готування до злочину або замаху на злочин;
відмова від злочину з власної волі особи;
наявність у особи усвідомлення можливості доведення злочину до кінця.
Остаточне припинення готування до злочину чи замаху на злочин означає остаточну відмову від доведення злочину до кінця, тобто дійсну та безповоротну відмову особи від вчинен-ня задуманого нею злочину й відсутність наміру продовжити його в майбутньому.
Не є добровільною відмовою від злочину й відмова від по-вторення посягання, невдала спроба вчинення злочину, оскільки винний зробив усе, що він вважав за необхідне для вчинення злочину, але з не залежних від нього причин злочин не був доведений до кінця й, зокрема, не настали суспільно небез-печні наслідки злочинів з матеріальним складом. Наприклад, немає добровільної відмови від доведення злочину до кінця при відмові винного від спроби повторного пострілу в потерпі-лого у зв'язку з осічкою чи промахом, і винний підлягає кримі-нальній відповідальності за замах на вбивство. Уже перший постріл становить закінчений замах на вбивство, тому добро-вільна відмова повністю виключається. Відмова від повторення замаху може бути взята до уваги лише при призначенні по-карання. Так, згідно з п. 4 постанови ПВСУ № 2 від 7 люто-го 2003 р. "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи", якщо відмова сталася вже після вчинення дій, що їх особа вважала за необхідне виконати для доведення злочину до кінця, але його не було закінчено з причин, що не залежали від її волі, діяння належить кваліфі-кувати відповідно до ч. 2 ст. 15 КК України як закінчений замах на злочин, який особа бажала вчинити. Друга ознака добровільної відмови - це недоведення злочину до кінця з власної волі особи. З цих же причин не доводиться до кінця злочин і при вчиненні готування до нього. При добровільній відмові від злочину особа