ч. 5 ст. 94 Конституції України. На підставі цього можливі три строки набрання новим законом чинності:
1)після десяти днів з дня його офіційного оприлюднення, але не раніше дня його опублікування. Практично строки оприлюднення та опублікування закону збігаються. При розрахунку десяти днів сам день опублікування закону до їх числа не входить. Тому, якщо закон був опублікований, наприклад, 1 вересня, то він набирає чинності з нуля годин 12 вересня;
2)з дня його опублікування в офіційному виданні. Формулювання «закон набирає чинності з дня його опублікування» досить часто зустрічається у текстах кримінальних законів. Наприклад, таке формулювання було дано у розділі II Закону України від 7 жовтня 1997 р. «Про внесення змін до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів України щодо посилення боротьби з порушеннями бюджетного законодавства»;
7 3) з того строку, який в ньому зазначений. Наприклад, КК України 1960 р.
був прийнятий 28 грудня, а набрав чинності (уведений в дію) з 1 квітня 1961 р.;
КК 2001 р. був прийнятий 5 квітня, а набрав чинності з 1 вересня 2001 р.
У літературі виділяють три обставини, внаслідок яких закон про
кримінальну відповідальність втрачає чинність:
1)
коли він був скасований або змінений іншим законом про кримінальну відповідальність. У тексті нового закону міститься в цьому разі пряма вказівка на скасування закону, що існував раніше, або на зміну окремих норм закону, що в цілому продовжує діяти. Наприклад, Законом України від 17 червня 1992 р. із КК 1960 р. були виключені ст. 61 («Шкідництво»), ст. 62 («Антирадянська агітація і пропаганда»), ст. 64 («Організаційна діяльність, спрямована на вчинення особливо небезпечних державних злочинів»). Законом України від 11 липня 1995р. була змінена редакція глави VII Особливої частини КК 1960 р. «Посадові злочини»;
2)
коли він замінений повністю чи частково іншим законом без будь-якої вказівки про те в новому законі. Наприклад, Законом України від 28 січня 1994р. була дана нова редакція ст. 148 КК 1960 р. «Заняття забороненими видами підприємницької діяльності»;
3)
у зв'язку із закінченням строку дії або із зміною (усуненням) умов чи обставин, на які закон був розрахований. Наприклад, таким нормативним актом був Указ Президії Верховної Ради України від 26 грудня 1990р. «Про відповідальність за порушення правил користування картками споживача на право придбання товарів».
Для правильного застосування закону про кримінальну відповідальність нерідко вирішальне значення має визначення часу злочину. Вирішення цього питання багато в чому залежить від характеру вчиненого злочину, його специфіки. Так, залежно від протяжності злочинів у часі розрізняють продовжувані і триваючі злочини. Часом вчинення триваючого злочину вважається час вчинення суб'єктом дії або бездіяльності, з якої починається так званий «злочинний стан» (залишення в небезпеці, втеча з місць позбавлення волі,
8 зберігання зброї тощо). Часом вчинення продовжуваного злочину вважається час вчинення останньої дії з числа декількох тотожних діянь, об'єднаних єдиним наміром (наприклад, крадіжка останньої деталі комп'ютера, який викрадається по частинах). Часом вчинення злочину в співучасті вважається час виконання суспільно небезпечного діяння виконавцем.
Вчинення багатьох злочинів пов'язане не тільки з виконанням суб'єктом суспільно небезпечного діяння (дії або бездіяльності), а й з настанням певних суспільно небезпечних наслідків, встановлювати які вимагає закон. У теорії кримінального права немає єдності щодо питання про час вчинення таких злочинів. Одні юристи визначають час вчинення злочину настанням зазначених в законі наслідків, інші вважають, що часом вчинення злочину треба визнавати час вчинення дії (бездіяльності), незалежно від часу настання суспільно небезпечних наслідків. Остання точка зору виявилася найбільш обґрунтованою і знайшла закріплення у ч. З ст. 4 КК, де сказано: «Часом вчинення злочину визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності».
9
2 Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі
Як загальне правило у ч. 2 ст. 4 КК закріплено положення про те, що злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння. Однак часто мають місце ситуації, коли на час вчинення злочину діяв один закон, а на час розслідування або розгляду справи в суді — вже інший. Ці ситуації раз у раз виникатимуть у зв'язку з набранням чинності 1 вересня 2001р. новим КК. Поставатиме питання, який кодекс застосовувати до злочину, вчиненого до 1 вересня, — КК 1960 р. або КК 2001 р. Це і є питання про зворотну дію закону, тобто про можливість поширення нового закону на діяння, вчинені до набрання цим законом чинності. Його регулює ст. 5 нового КК, згідно з якою закон про кримінальну відповідальність має зворотну дію, якщо він: 1) скасовує злочинність діяння; 2) пом'якшує кримінальну відповідальність. Разом з тим закон, що встановлює злочинність діяння або посилює кримінальну відповідальність, не має зворотної дії в часі (ч. 2 ст. 5 КК).
Надання зворотної дії в часі закону, яким скасовується злочинність діяння чи пом'якшується покарання, є вираженням гуманізму, охорони прав людини: якщо діяння згідно з новим законом перестало бути злочинним, то в такому разі зводяться нанівець (зникають) соціальні і правові підстави для покарання певної особи чи подальшого відбування нею покарання; якщо законодавець, наприклад, дійде висновку, що за злочини, які будуть вчинені після прийняття нового закону, досить менш суворого покарання, ніж було передбачено попереднім законом, то немає підстав зберігати більш суворе покарання особам, які вчинили такі злочини до видання нового закону