покарання? Практика при вирішенні цього питання довго була суперечливою. Новий КК у ч. З ст. 66 і ч. 4 ст. 67 вирішив це питання однозначно: якщо будь-яка з обставин, яка пом'якшує або обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз врахувати її при призначенні покарання як таку, що його пом'якшує або обтяжує. І це правильно. Адже, наприклад, врахувати двічі — при кваліфікації злочину і при призначенні покарання — ту саму обставину, що обтяжує, — це значить порушити відомий принцип права: поп Ьіз іп ісіет (не можна судити за те саме двічі) [11, 85].
27 Висновок
Отже, розглянувши дану тему можна зробити наступні висновки. Покарання завжди призначається як відповідний захід держави за вчинений злочин, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових злочинів як самим засудженим, так і іншими особами. Всі зазначені види мети покарання органічно взаємозалежні і обумовлюють одна одну.
Необхідною передумовою призначення покарання є вчинення особою злочину, який прямо передбачений у кримінальному законі. Лише коли в ході судового розгляду повністю буде доведено, що підсудний винний в інкримінованому йому злочині, коли цьому злочину у вироку суду буде дана правильна кваліфікація, створюється законна підстава для призначення покарання.
Призначення покарання ґрунтується на певних принципах, а саме: законності покарання; визначеності покарання в судовому вироку; обґрунтованості й обов'язковості мотивування покарання у вироку; гуманності покарання; індивідуалізації і справедливості покарання.
Розглянуті принципи призначення покарання не існують ізольовано, а утворюють певну систему, перебуваючи у взаємозв'язку. Так, законність покарання якнайтісніше пов'язана з обґрунтованістю покарання й обов'язковістю його мотивування, із конкретністю покарання в судовому вироку. Гуманність покарання і його індивідуалізація пов'язані не тільки між собою, але й зі справедливістю покарання.
Загальні засади призначення покарання — це ті встановлені законом критерії, якими повинен керуватися суд при призначенні покарання в кожній конкретній справі. Інакше кажучи, яка б кримінальна справа не розглядалася, яке б покарання не призначалося винному, суд зобов'язаний виходити з цих загальних критеріїв.
Відповідно до ст. 65 загальні засади призначення покарання складаються з таких трьох критеріїв. Суд призначає покарання:
28
1)
у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин;
2)
відповідно до положень Загальної частини КК;
3)
враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання
При урахуванні ступеня тяжкості злочину великого значення набуває спосіб вчинення злочину, мотиви вчиненого та інші конкретні обставини справи.
Суд враховує особу винного, бо обставини, що її характеризують, мають дуже важливе значення при призначенні покарання. Соціальний статус особи, ступінь її небезпечності для суспільства, що знаходить свій вияв у вчиненні злочину (спосіб життя, родинний стан, стан здоров'я, наявність психічних аномалій, які не утворюють неосудності, поведінка особи до і після вчинення злочину, наявність попередніх судимостей, ставлення до праці, моральний вигляд, здійснення поганих або, навпаки, шляхетних вчинків, ставлення до людей, авторитет у колективі, де винний працював, та інші обставини), завжди враховуються при призначенні покарання, впливають на вибір його міри.
Важливе значення при призначенні покарання мають також і обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання.
Кожна обставина, що пом'якшує та обтяжує, не повинна розглядатися ізольовано, закон орієнтує суд на врахування всіх обставин у їх сукупності, що і є підставою вибору судом конкретної міри покарання. У такій сукупності одна обставина підкріплює другу, друга нейтралізується, третя виступає як більш вагома, четверта — як менш вагома тощо.
29 Список використаної літератури
1.
Конституція України від 28 червня 1996р., 82с.
2. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001р., 104с.
3.
Про практику призначення судами додаткових мір покарання у вигляді конфіскації майна або позбавлення права займати певні посади чи займатись певною діяльністю в справах про розкрадання державного або колективного майна. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29 квітня 1977 р. Збірник., 284с.
4.
Про виконання судами України законодавства з питань призначення покарання. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1991 р. Збірник., 221с.
5.
Про хід виконання судами України законодавства, а також постанов Пленуму Верховного Суду України з питань призначення покарання. Постанова Пленуму верховного Суду України від 28 червня 1995 р. Збірник, 231с.
6.
Про практику призначення судами України мір кримінального покарання за корисливі злочини. Постанова Пленуму Верховного суду України від 1 квітня 1994 р. Збірник, 252с.
7.
Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 1 від 01.04.94 із змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду № 12 від 03.12.97, № 3 від 26.02.99, 218с.
8.
Про практику призначення судами кримінального покарання. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 22 від 22.12.95 із змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду України № 12 від 03.12.97, № 7 від 26.05.99, 225с.
9.
Про практику направлення військовослужбовців, які вчинили злочини, в дисциплінарний батальйон. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 15 від 28.12.96, 218с.
1.
зо
10. Л.В. Багрий-Шахматов. Уголовная ответственность и наказание. -
Минск, 1996, 187с.
11. Галиакбаров Р.Р. Система и видьі наказаний. - Горький, 1996, 310с.
12.Гальперин И.М. Наказание: социальньїе функции, практика
применения. -М, 1983, 182с. ІЗ.І.З.Коробеев А.И. Уголовная наказуемость общественно опасньїх деяний. -Хабаровск: Изд-во Хабаровской ВШМ МВД СССР, 1986, 196с.
14.
Кристи Н. Предельї наказания. - М., 1995., 281с.
15.
Ной И.С. Вопросьі теории наказания в уголовном праве. -Саратов, 1992., 197с.
16.
Ной И.С.