2. Діяння у кримінально-правовому розумінні, застосованому у ст.
11,- це вольова усвідомлена поведінка (вчинок) особи, безпосередньо
спрямована на спричинення певних негативних наслідків. Відтак, для

12

будь-якого діяння характерною є наявність об'єктивних і суб'єктивних ознак. Перші відображають фізичні рухи, здійснювані тими чи іншими органами людського організму (або утримання від таких рухів). До суб'єктивних належать інтелектуальна та вольова ознаки, а також умотивованість та цілеспрямованість. У багатьох інших статтях КК термін «діяння» застосовується для характеристики об'єктивної сторони як однієї із ознак складу злочину.

Той факт, що злочином є лише діяння, означає, що злочином не можуть бути визнані самі по собі:

а) будь-які почуття, думки, побажання або ідеологічні, політичні,
релігійні чи інші переконання особи, навіть і виявлені (наприклад, викладені
в особистому щоденнику);

б) вимова, написання чи висловлення в інший спосіб думки,
побажання або переконання, якщо таким висловленням не здійснюється
посягання на національну безпеку, територіальну цілісність, громадський
порядок, здоров'я населення, репутацію або права інших людей, таємницю
конфіденційної інформації, авторитет і неупередженість правосуддя (див. ст.
34 Конституції України);

в) належність особи до тієї чи іншої расової, етнічної, національної,
релігійної, мовної, політичної, майнової чи іншої подібної групи, навіть і
незареєстрованої органами влади в установленому порядку;

г) суб'єктивні якості особи (скажімо, погані риси характеру), наявність
у неї судимості у минулому, наявність родинних чи інших зв'язків з особою,
яка вчинила злочин, тощо (загалом право України допускає визнання
подібних якостей правопорушенним: вчинення неповнолітніми діянь, що
містять ознаки злочину, відповідальність за які передбачена КК, якщо вони
не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність, згідно з ч. 4 ст.
184 КАП тягне за собою накладення адміністративного стягнення на батьків
або осіб, що їх замінюють).

Зміст діяння має особливості при закінченому злочині і попередній злочинній діяльності, при вчиненні злочину однією особою і співучасті у

13

злочині, при посередньому виконанні, при вчиненні злочину і причетності до злочину, при вчиненні одиничного злочину і множинності злочинів. Усі ці особливості мають бути враховані при визначенні того чи іншого діяння як злочинного.

КК прямо визначає перелік діянь, які не визнаються злочинами. До них віднесені:

а) дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-
якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не
становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти
істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі (ч. 2
ст. 11);

б) готування до злочину невеликої тяжкості (ч. 2 ст. 14); готування
до злочину або замах на злочин, від доведення яких до кінця особа
добровільно відмовилася (статті 17 і 31);

в) діяння, вчинене за обставин, що виключають його злочинність
(статті 36-43);

г) деякі інші види діянь (ч. 4 ст. 331, ч. 2 ст. 385 і ч. 2 ст. 396).

Під дією у КК розуміється активна поведінка (вчинок) особи, в якій виражена зовні її воля і яка спрямована на спричинення певних негативних наслідків.

Бездіяльність є пасивною поведінкою, в якій так само виражена зовні воля особи і яка спрямована на спричинення певних негативних наслідків; крім того, обов'язковою ознакою бездіяльності є наявність спеціального обов'язку і реальної можливості запобігти відповідним наслідкам. Наприклад, неповідомлення відповідних державних органів особою, яка відповідно до чинного закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі з метою попередження чи розкриття її злочинної діяльнос-11 (ст. 43), про підготовку учасників групи до диверсії, за умови реальної можливості зробити таке повідомлення, є злочинною бездіяльністю, а невиконання службовою особою дій, які вона за своїми

14

службовими обов'язками і не повинна була виконувати, або перешкоджання викраденню майна з боку охоронника внаслідок його тяжкого поранення злочинною бездіяльністю визнані бути не можуть.

Окремі злочини можуть бути вчинені тільки шляхом дії (наприклад, крадіжка, розбій), деякі інші - тільки шляхом бездіяльності (наприклад, залишення в небезпеці, неприпинення військовим начальником злочину, що вчиняється підлеглим), більшість же шляхом як дії, так і бездіяльності.

3. Поняття суб'єкта злочину розкривається у ст. 18. Його
застосування у законодавчому визначенні поняття злочину означає, що
злочином є діяння, вчинене фізичною осудною особою, яка на момент його
вчинення досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність. Відтак,
не може бути визнане злочином прийняття (або неприйняття) певного
рішення не фізичною, а юридичною особою, а так само діяння, вчинене:

а) не особою, а іншою істотою (наприклад, твариною);

б) фізичною особою, яка є неосудною;

в) фізичною осудною особою, яка на момент його вчинення не
досягла віку, встановленого ст. 22.

Значна кількість злочинів може бути вчинена лише спеціальним суб'єктом, але це не є підставою для визнання спеціального суб'єкта загальною ознакою злочину. Вона є ознакою лише складу конкретного злочину.

4. Винність діяння означає, що воно вчинене умисно або з
необережності, у т. ч. може мати складену (змішану) форму вини - умисел
до діяння і необережність до наслідків, або умисел чи необережність до
діяння і необережність до наслідків тощо. Застосування ознаки «винність» у
законодавчому визначенні поняття злочину має за мету підкреслити той факт,
що у КК діє принцип суб'єктивного ставлення у вину, і що діяння, вчинене за
відсутності вини, тобто за відсутності психічного ставлення особи до