Злочин відмежовується від інших правопорушень за такими основними критеріями, як характер і ступінь суспільної небезпечності, суб'єкт юрисдикції, тяжкість і вид стягнень, передбачених за їх скоєння, суб'єкт правопорушення.

У перше на законодавчому рівні проблема співвідношення понять злочину й адміністративного правопорушення визначилася після прийняття в 1791р. КК Франції*. Цей законодавчий акт пропонує такий розподіл правопорушень: злочин, проступок, порушення. Ознакою, котру законодавець поклав у основу такого поділу, є тяжкість покарання, встановленого за відповідне правопорушення.

На основі аналогічної ознаки законодавець Норвегії, Італії, царської Росії визначив два види діянь злочин і проступок.

Критерієм для виокремлення злочину з поміж інших правопорушень є формальна ознака.

У правовій науці цією проблемою протягом тривалого часу займаються юристи, існують два погляди на неї. Так, наприклад, А.Лунєв адміністративний делікт визначав як „суспільно небезпечну, протиправну, винну дію чи бездіяльність, яка тягне адміністративну відповідальність". Це визначення тісно пов'язане з іншим твердженням цього ж автора про те, що „ступінь" суспільної небезпечності - це той критерій, який законодавець бере за основу при розмежуванні адміністративного проступку та злочину, тож згідно з першою концепцією злочин відрізняється від інших правопорушень ступенем суспільної небезпечності.

Другий погляд (.Бахрах) спирається на те, що „ злочини найбільш шкідливі для суспільства. Ступінь їх шкідливості такий, що виникає нова якість -суспільна небезпечність".

Нам здається що перша концепція є більш обґрунтованою, адже автори останньої „ забувають", що між цими деліктами (мається на увазі злочин і адміністративний проступок) існує родова схожість , зумовлена належністю і

25

злочинів, і адміністративних проступків до більш загальної категорії „правопорушення".

Розмежування цих протиправних діянь доцільно провести на основі таких критеріїв, як ступінь шкоди, завданої суспільним відносинам, вид об'єкта правопорушення, суб'єкт юрисдикції, тяжкість і вид стягнень, передбачених за їх скоєння, суб'єкт правопорушення.

Тож злочин відрізняється від інших правопорушень характером і ступенем суспільної небезпечності.

Так, за характером суспільної небезпечності, вбивство, розбій, терористичний акт відрізняються від будь-якого іншого правопорушення.

За ступенем суспільної небезпечності вирізняються правопорушення, що посягають на один родовий об'єкт, але мають різні ознаки об'єктивної та суб'єктивної сторін правопорушення. Так адміністративне правопорушення дрібне хуліганство (ст. 173 КпАП) за ступенем суспільної небезпечності (відсутність таких ознак, як особлива зухвалість або винятковий цинізм) відрізняється від злочину хуліганство (ст. 296 КК).[1;48]

Отож ступінь суспільної небезпечності діяння як головна розмежувальна ознака між злочинами й іншими правопорушеннями визначається всіма його ознаками: формою та видом вини, мотивом і метою, способом, місцем, обстановкою вчинення діяння та його наслідками. Законодавець, найчастіше, здійснює розмежування за наслідками вчинення діяння і, насамперед, за розміром заподіяної шкоди. Від цивільних правопорушень злочин відрізняється переважно ступенем суспільної небезпечності, який за звичай, також визначається розміром заподіяної шкоди. Так, умисне знищення чи пошкодження чужого майна стає злочином лише тоді, коли завдало шкоди у великому розмірі (ч.І ст.194), а якщо такої шкоди не було завдано, то винна особа несе лише цивільно-правову відповідальність, якщо дії зі знищення майна не містять за об'єктом посягання інших ознак, наприклад хуліганства (ст.296).

Відмінність полягає також у суб'єкті юрисдикції. Закон про кримінальну відповідальність приймає тільки парламент України, інші ж види

26

відповідальності можуть визначати інші державні органи.

Тільки суд може призначати покарання за вчинений злочин, за інші правопорушення(наприклад адміністративне) - й інші представники влади можуть визначати розмір стягнення.

Злочин тягне покарання, що має обов'язків наслідок - судимість особи, а інші правопорушення тягнуть різні види стягнення за відсутності вказаного наслідку.

Ще одним критерієм розмежування адміністративного правопорушення та злочину є тяжкість і вид стягнення. Такі покарання, як довічне позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, обмеження волі, громадські роботи, арешт, передбачені лише за злочини.

Злочин обов'язково вчиняється з виною (умисел або необережність), а інші правопорушення можуть тягнути відповідальність і без вини. Так, якщо 18-річний син на підставі довіреності взяв у батька автомобіль і на ньому збив людину із необережності (потерпілий загинув) - син буде притягнутий до кримінальної відповідальності за ч.2 ст. 286 КК, а батько до цивільної за ч.2 ст. 1187 ЦК (хоча його вини немає), бо шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, котра на відповідній правовій підставі (право власності) володіє транспортним засобом, зберігання чи утримання якого створює підвищену небезпеку. [1;49]

За суб'єктом правопорушення кримінальні й інші правопорушення можуть бути також розмежовані. Цивільну відповідальність нестимуть як фізичні, так і юридичні особи, відповідальність за злочин - лише фізичні особи.

27

Розділ 3. Класифікація злочинів.

Під класифікацією злочинів розуміють поділ їх на групи за певним критерієм.

Можна виділити такі основні види злочинів: за ознаками та видами обєкта злочину (щонайменше 20 видів за розділами Особливої частини КК: злочини проти життя та здоров'я особи, злочини проти власності й ін.); за наявністю та відсутністю предмета злочину (предметні (ст.185)та безпредметні (ст.2960; за формами вини (умисні, необережні та злочини з подвійною формою вини); за мотивами вчинення ( з корисних мотивів, хуліганських, з інших особистих мотивів та ін.) за суб'єктом (злочини із загальним суб'єктом і спеціальним); за ступенем тяжкості наслідків та ін. [1;51]

Однак розвиток кримінального права останнім часом нерозривно пов'язаний із завданням індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання залежно від тяжкості злочину. Кримінальні кодекси багатьох держав, прийняті в останні роки, тією чи іншою мірою передбачають спеціальні норми щодо класифікації злочинів залежно від їх тяжкості (ступеня суспільної небезпечності). Це, наприклад, Кримінальний кодекс Росії, Латвії, Іспанії.

Саме така класифікація міститься в частині 1 статті 12 Кримінального кодексу України, яка встановлює,