а) причина (діяння) у часі повинна передувати наслідку. Однак
зовнішньої (часової) залежності у послідовному розвитку подій недостатньо,
адже відомо, що "після цього" не завжди означає "внаслідок цього". Наприклад,
під час інвентаризації у завідувача складом 3. (який проробив чотири місяці на
цій посаді) виявлена велика нестача товарно-матеріальних цінностей, у зв'язку з
чим було порушено кримінальну справу. Розслідуванням було встановлено, що
нестача утворилася внаслідок розкрадання і недбалості з боку завідувача
складом, що працював раніше, який при передачі 3. товарно-матеріальних
цінностей шляхом обману приховав нестачу. У цьому разі причинний зв'язок
між поведінкою 3. і нестачею відсутній;

б) причина (діяння) не лише повинна передувати наслідку в часі, але і
викликати його. Відомо, що причинний зв'язок за своєю суттю є зв'язком
генетичним (зв'язок породження). Тут діяння завжди повинне викликати
(породжувати) настання суспільно небезпечних наслідків. При цьому суспільно
небезпечна дія (причина) як активна форма поведінки людини безпосередньо
заподіює шкоду, тобто безпосередньо робить негативний руйнуючий вплив на
об'єкт кримінально-правової охорони і викликає тим самим настання суспільно
небезпечного наслідку. На відміну від цього бездіяльність завдає шкоду

опосередковано. Це пояснюється тим, що особа при бездіяльності не втручається в розвиток причинного зв'язку, не виконує покладеного на неї обов'язку по виконанню активних дій, якими вона повинна була відвернути шкоду, що загрожує об'єктові. Внаслідок пасивної поведінки особи і дій інших сил і засобів (дій третіх осіб, сил природи, механізмів, різних процесів - хімічних, біологічних, патологічних тощо) суспільно небезпечні наслідки настають як факт реальної дійсності. Однак це зовсім не означає, що в останньому випадку немає причинного зв'язку між бездіяльністю і наслідками, що настали. Такий зв'язок існує. Він лежить у площині невиконання особою своїх обов'язків (активних дій) по запобіганню шкоді (при наявності реальної можливості виконати такі дії) і фактичним заподіянням цією пасивною поведінкою шкоди (суспільно небезпечних наслідків);

в) причинний зв'язок має місце лише у разі, коли діяння є головною, визначальною умовою (фактором) настання суспільно небезпечного наслідку. Це правило дуже важливо враховувати в ситуаціях, коли в причинний ряд втручаються різні додаткові сили, умови і фактори - дії інших осіб, різні процеси (патологічні, біологічні та ін.), тобто мають місце кілька (безліч), факторів, що тією чи іншою мірою сприяють настанню суспільно небезпечних наслідків. Діяння слід розглядати як головну умову (причину) настання наслідків, якщо без нього (при уявному, штучному виключенні діяння з усього ланцюга факторів) суспільно небезпечні наслідки не настали б. У даній конкретній обстановці діяння завжди створює реальну можливість настання наслідку і є в такому разі їх причиною;

г) діяння перебуває в причинному зв'язку з наслідком, якщо воно з
неминучістю викликає настання цього наслідку. Мова йде про те, що діяння з
урахуванням його характеру та інтенсивності (стрімкості), а також місця, часу,
обстановки, способу і засобів вчинення злочину, особливостей його об'єкта і
предмета створює реальну можливість настання наслідків. Діяння тут з
необхідністю, з неминучістю (закономірно) викликає настання наслідку.
Наслідок тут органічно притаманний (реально можливий) цьому діянню, чому

має місце необхідний причинний зв'язок між суспільно небезпечним діянням

та його наслідками.

Необхідний причинний зв'язок слід відрізняти від випадкового причинного зв'язку. Необхідний причинний зв'язок відбиває закономірності розвитку об'єктивного світу, коли причина сама у собі містить реальну можливість настання певного наслідку. При необхідних причинних зв'язках людина, пізнаючи об'єктивний світ, здатна передбачати розвиток природного ходу подій. Вчиняючи ті або інші дії, що з закономірністю викликають настання наслідків, людина здатна передбачити настання цих наслідків. От чому необхідний причинний зв'язок має кримінально-правове значення, і наслідки, що настали від дії (бездіяльності) особи при наявності в неї умислу чи необережності, ставляться йому в провину.

На відміну від цього випадкові причинні зв'язки не відбивають закономірностей розвитку подій. Вони є наслідком випадкового перетинання причинно-наслідкових ланок (іноді багатьох). Тут діяння з урахуванням об'єктивно-предметних умов містить лише абстрактну можливість настання суспільно небезпечних наслідків. Наприклад, потерпілий, якому нанесене легке поранення, помирає від того, що при перев'язуванні йому була занесена інфекція. Відповідальність в цьому випадку може настати лише за нанесення поранення, а не за смерть, що настала. Суспільно небезпечні наслідки, що настали внаслідок випадкового причинного зв'язку, не мають кримінально-правового значення і не є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочину з матеріальним складом.

Урахування викладених положень має важливе значення для вирішення питання про наявність (чи, навпаки, відсутність) у кожному конкретному випадку причинного зв'язку між суспільно небезпечним діянням і наслідком. Встановлення необхідного причинного зв'язку констатує наявність об'єктивної сторони злочину з матеріальним складом.

Висновки

При виявленні злочину найчастіше у першу чергу стикаємося з його об'єктивними ознаками, конкретним актом поведінки (діянням) суб'єкта у виді дії чи бездіяльності, що здійснено у певній об'єктивній обстановці, у певному місці, в певний час, із застосуванням певних засобів та пристосувань чи без такого, в певний спосіб; при цьому має місце шкода нанесена суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним законом, та причинно-наслідковий зв'язок між діянням та суспільно небезпечними наслідками, що настали. Як явищу реальної дійсності, ці ознаки притаманні будь якому злочину, без них злочину бути не може. Таким чином усі ознаки об'єктивної сторони злочину, з точки зору їх закріплення у диспозиціях статей особливої частини ККУ, можна поділити на дві групи -