Специфічне звільнення від кримінальної відповідальності, врегульоване одночасно Загальною і Особливою частинами КК, передбачено у ч. 4 ст. 401.

Закон визначає звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, перед-бачених КК, виключною компетенцією суду (ч. 2 ст. 44). Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора за наявності підстав для такого звільнення складає мотивовану по-станову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності. Обвинувачений, його захисник, потерпілий або його представник повинні бути ознайомлені з названою постановою, а в разі їх вимог - з усіма матеріалами справи. [5, 115]

Для звільнення від кримінальної відповідальності, з одного боку, та звільнення від покарання та його відбування - з іншого, спільним є фактичне незастосування щодо особи, винної у вчиненні злочину, заходів кримінального покарання. Водночас вказані правові інститути відрізняються один від одного, зокрема, за підставами, умовами та кримінально-процесуальними особливостями застосування. Якщо звільнення від кри-мінальної відповідальності відбувається до винесення обвинувального вироку суду, то від покарання та його відбування звільняється засуджений, тобто особа, щодо якої по-становлено обвинувальний вирок і яку у такий спосіб вже притягнено до кримінальної відповідальності. Наприклад, звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75) передбачає винесення обвинувального вироку, призначення винній особі пока-рання, а тому вважається не звільненням від кримінальної відповідальності, а специфіч-ною формою реалізації кримінальної відповідальності. Враховуючи різну юридичну природу та інші відмінності, закон передбачає регламентацію звільнення від криміналь-ної відповідальності та звільнення від покарання і його відбування в різних розділах Загальної частини КК.

Розділ 2. Види звільнення від кримінальної відповідальності.

2.1. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям та примиренням винного з потерпілим.

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям

Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро по-каялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала зав-дані нею збитки або усунула заподіяну шкоду. [2, 21]

Ст. 45 передбачає новий, невідомий КК 1960 р., вид звільнення від кримінальної відповідальності. У КК 1960 р. дійове каяття розглядалося лише як обставина, що пом'якшує відповідальність. Сутність дійового каяття як підстави обов'язкового звільнення від кримінальної відповідальності полягає у тому, що особа, яка вчинила злочин, не лише внутрішньо переживає і словесно розкаюється у вчиненому, а й підтверджує своїми соціально корисними й активними діями. Вчинити їх вона може з власної ініціативи, проте застосування ст. 45 не виключається у разі, коли дійовому каяттю передувала роз'яснювальна робота компетентних органів про позитивні наслідки поведінки описаної у зазначеній статті.

Особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям, якщо:

1) вона вчинила злочин вперше;

2) вчинене нею діяння належить до злочинів невеликої тяжкості;

3) її посткримінальна поведінка є позитивною і повністю відповідає змісту дійового каяття, яке включає такі обов'язкові елементи як: а) щире покаяння особи; б) активне сприяння розкриттю злочину; в) повне відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди. Для застосування ст. 45 слід встановити, як правило, сукупність всіх перелічених елементів. Проте, якщо посягань фактично не спричинило суспільно небезпечних наслідків, дійове каяття може і включати повне відшкодування завданих збитків та усунення заподіяної шкоди, а відсутність активного сприяння розкриттю злочину з боку винної особи може бути зумовлена тим, що правоохоронним органам і без її допомоги вдалося повністю розкрити злочин.

Сфера застосування ст. 45 охоплює як закінчені, так і незакінчені злочини. Яки злочин вчинено у співучасті, то питання про звільнення від відповідальності у зв'язку дійовим каяттям вирішується лише щодо того співучасника, який виконав усі зазначені у цій статті вимоги.

Під вчиненням злочину вперше у ст. 45 розуміється, що особа раніше не вчинила будь-якого діяння, передбаченого Особливою частиною КК, про що на практиці свідчить відсутність: 1) у особи непогашеної або незнятої судимості за раніше вчинений злочин; 2) кримінальної справи, порушеної у зв'язку із вчиненням особою буд якого злочину. Особою, яка вперше вчинила злочин, з юридичної точки зору слід також визнавати особу, яка раніше хоч і вчинила кримінально каране діяння, але: а) була виправдана судом за пред'явленим обвинуваченням; б) була звільнена від кримінальної відповідальності; в) була реабілітована; г) була засуджена без призначені покарання або звільнена від покарання; д) відбула покарання за діяння, злочинності караність якого усунена законом (відповідно до ч. З і ч. 4 ст. 88 вона визнається і кою, що не має судимості).

Щире каяття означає, що особа визнає свою вину за усіма пунктами висунутого проти неї обвинувачення, дає правдиві свідчення, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, співчуває потерпілому, демонструє готовність понести заслужене покарання. Будучи внутрішнім, морально-психічним процесом у свідомості особи, я вчинила злочин, щире каяття підлягає встановленню у кожному конкретному випадку урахуванням посткримінальної поведінки винного, правдивості його свідчень під ч досудового слідства і розгляду справи у суді тощо. Сприяння розкриттю злочину і добровільне відшкодування заподіяної шкоди, що не супроводжується щирим каяттям, обставинами, які пом'якшують відповідальність при призначенні покарання (пункти 2 ч. 1 ст. 66). Виражене словесно і закріплене письмово визнання особою своєї ви у злочині не завжди є проявом саме щирого