досить обмежене і пе-редбачене лише трьома нормами статей Особливої частини КК:
- норма ст. 331 ч. 4 КК «Незаконне перетинання державного кордону»;
- норма ст. 385 ч. 2 КК «Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов'язків»;
- норма ст. 396 ч. 2 КК «Приховування злочину».
Вказані статті КК України, визначаючи межі кримінальної від-повідальності, суттєво обмежують сферу власного застосування, що у цілому суперечить принципам, визначеним кримінально-правовою теорією та кримінальним законодавством.
Як це загальновідомо, сфера дії кримінально-правової норми встановлюється, передусім, її диспозицією. Саме у цьому елементі норми визначаються всі характеристики конкретного складу зло-чину, що і обумовлює межі кримінальної відповідальності.
Ці межі визначаються в диспозиціях частин перших вказаних норм Особливої частини КК України.
Приміром, ст. 331 ч. 1 «Незаконне перетинання державного кордону» визначає цей закон як «Перетинання державного кордо-ну України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через держав-ний кордон України, але без відповідних документів чи дозволу».
Стаття 385 ч. 1 «Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов'яз-ків» встановлює відповідальність за відмову «свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача без поважних при-чин від виконання покладених на них обов'язків у суді або під час провадження досудового слідства, розслідування тимчасовою слід-чою чи тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради Украї-ни чи дізнання».
Норма ст. 396 ч. 1 «Приховування злочину» встановлює кримі-нальну відповідальність за заздалегідь не обіцяне приховування тяжкого і особливо тяжкого злочину. [5, 250]
Як бачимо, межі дії цих норм сконструйовані за загальними правилами.
Однак другі частини вказаних статтей КК визначають ситуації, в яких норми частин перших не діють.
Наприклад, ст. 331 ч. 2 КК встановлює, що її чинність «...не поширюється на випадки прибуття в Україну іноземців чи осіб без громадянства без відповідних документів чи дозволу для викорис-тання права притулку відповідно до Конституції України, а також з метою набуття статусу біженця, і на випадки прибуття в Україну без встановленого документа її громадян, які стали жертвами зло-чинів, пов'язаних з торгівлею людьми». При цьому законодавець застосовує термін, який прямо говорить про обмеження сфери дії норми («чинність не поширюється» - тобто обмежується визначе-ними ситуаціями).
Ця норма обмежує сферу дії закону про кримінальну відповідаль-ність конкретною життєвою ситуацією, в якій опинилась людина пе-ред вчиненням діяння, що передбачено як злочин частиною першою цієї статті, яка, зрештою, і детермінувала вчинення цих діянь.
Статті 385 та 396 частини 2, визначаючи межі дії диспозиції, пов'язують їх із характеристиками зв'язків суб'єкта з особами, відносно яких він відмовляється від дачі показань або експертного висновку чи здійснює дії по заздалегідь не обіцяному приховуван-ню злочину. В ст. 385 ч. 2 КК це обмеження визначено таким: «Не підлягає кримінальній відповідальності особа за відмову давати показання під час дізнання, досудового слідства або в суді щодо себе, а також членів її сім'ї чи близьких родичів, коло яких визна-чається законом» (ст. 385 КК).
За своєю правовою природою інститут обмеження дії законо-давства про кримінальну відповідальність наближений до розгля-нутого раніше інституту обставин, що виключають злочинність діяння. Ця подібність полягає:
- у всіх випадках, як при вчиненні діянь, які утворюють інсти-тут обставин, що виключають кримінальну відповідальність, так і при вчиненні діянь, які об'єднуються інститутом обмеження дії законодавства про кримінальну відповідальність, особа вчиняє діяння, які ззовні за своєю об'єктивною характеристикою нале-жать до категорії суспільно небезпечних;
- усі ці діяння з точки зору характеристики суб'єктивної сторони вчиняються умисно.
Однак між цими групами діянь існує і відмінність, яка не дозво-ляє об'єднати їх в один інститут. Вона полягає в їх соціально-правовій характеристиці
Інститут обмеження дії законодавства про кримінальну відповідальність.
Інститут обмеження дії зако-ну про кримінальну відповідаль-ність базується на нормах Консти-туції України, які визначають його практично в повному обсязі.
Інститут обмеження дії зако-ну про кримінальну відповідаль-ність не визнає злочинними діян-ня, які за характеристиками складу злочину, встановленого диспози-цією частини першої цієї статті, повинні визнаватись злочинними. При цьому закон пов'язує декриміналізацію діяння з чітко визна-ченими характеристиками. Інститут обмеження дії зако-ну про кримінальну відповідаль-ність адресований достатньо вузь-кому колу осіб, яке визначено у частинах 2 вказаних норм. Обмеження дії закону про кримінальну відповідальність не пов'язано з посткримінальними характеристиками ситуації, особи, її поведінки і т. ін.
Інститут звільнення від кримінальної відповідальності
1.
Норми Конституції України прямо не регулюють звільнення від кримінальної відповідальності, хоча, закріплюючи демократичні, гуманістичні принципи існування Української держави й суспільства, є джерелом кримінального законодавства.
2.
Інститут звільнення від кримінальної відповідальності не здійснює декриміналізації діяння, а лише звільняє конкретних осіб від відповідальності за реальний зло-чин, який ними було вчинено.
3.
Інститут звільнення від кри-мінальної відповідальності адресо-ваний невизначеному колу суб'єк-тів, яке окреслено в достатньо за-гальних рисах.
3.
Інститут звільнення від кримінальної відповідальності тісно пов'язаний з посткримінальною поведінкою особи. Таким чином інститут обмеження дії закону про кримінальну відповідальність апріорі вважає відповідні діяння незлочинними, виключаючи їх з кола тих, які за загальним правилом утворюють склад відповідного злочину. [13, 148]
Можна навіть стверджувати, що законодавець пов'язує підстави обмеження дії кримінального закону з передкримінальною ситуацією, в якій опинився суб'єкт, тоді як звільнення від кримінальної відповідальності базується на чинниках, пов'язаних виключно з тими чи іншими посткримінальними характеристиками.
ВИСНОВОК
Як зазначалось раніше, кримінальна відповідальність - категорія адресна і полягає в накладанні на особу державою чи суспільством або прийняттю особою на себе самостійно обов'язку, при порушен-ні кримінально-правових норм, дати відповідь за