Нав'язка: панцирному слузі — 5 рублів грошей, путному слузі — З рублі, бортнику —1 рублі, тягловій людині — 2 рублі, челяднику — 1 копу грошей. А дружинам їх вдвоє менше. Жінці, яка чоловіка не має і на мала, нав'язка полтина грошей, а головщина — 20 коп грошей.

Тіуну, ключнику, війту, старцю головщина призначається у 40 коп грошей. А коли б челядин при виконанні цих доручень був, то йому головщина —10 коп, а нав'язка 2 копи грошей. А коли б ключником чи війтом був шляхтич, то головщина йому була б відповідно до його шляхетського звання. Нав'язка тіуну, ключнику, війту, старцю — 3 рублі грошей [17, c. 214].

Коли єврей єврея вбив, поранив чи побив, то суд між ними повинен бути здійснений на основі їх права і привілеїв. Коли б шляхтич вбив єврея і був би пійманий на гарячому, то повинен бути покараний смертю, але головщина ним виплачуватися не буде. Те ж саме слід розуміти і щодо розбою (наїзду).

Прогресивним явищем в кримінальному праві XVI століття було введення відповідальності шляхти за вбивство простої людини. Проте процесуальний порядок встановлення вини шляхтича в такому злочині був настільки складним, що довести його винність часте було просто неможливо, у зв'язку з чим і сам злочин міг залишитися безкарним. Разом з тим, той факт норм кримінального права, направлений на захист життя простих людей від самовладності представників привілейованих станів мав значне значення. Ця норма так само свідчить про деякий прогрес в розвитку кримінального права і дії на нього впливу ідей гуманізму. В цій частині кримінальне право ВКЛ випереджало право багатьох європейських країн.

В тих випадках, коли суд не в змозі встановити ступінь винності особи в бійці за відсутності свідків, питання винності розв'язувалося шляхом долі або присяги. Якщо перед початком бійки або під час неї хто-небудь згасив свічку і не можна було встановити винного в нанесенні поранень через темноту, то відповідала особа, яка згасила свічку.

Всі ці приклади свідчать про те, що законодавство прагнуло передбачити не тільки різні форми вини, але і ті випадки, коли її практично було дуже важко або навіть неможливо встановити і назвати винну особу. Для правильного визначення вини суд повинен був виявляти причинний зв'язок між діянням винного і наслідками [7, c. 262].

Кримінальні норми Статуту не охоплювали всіх видів покарань, тому феодал, який скоював суд над залежним населенням, міг застосовувати покарання, не передбачені законом або навіть звичаєвим правом. Існувала також своєрідна система покарань в церковних судах.

В державних судах найбільш часто застосовувалися наступні покарання:

а) майнові покарання, конфіскація і штрафи;

б) смертна страта;

в) тілесні покарання;

г) видача злочинця потерпілому (для відробітку боргів або для страти);

д) тюремне ув’язнення;

е) вигнання і оголошення поза законом;

ж) позбавлення честі;

з) покаяння;

і) позбавлення посади.

а) Майнові покарання і штрафи були найпоширенішими покараннями. Вони могли застосовуватися як основний або додатковий вид покарання. Гроші могли йти на користь як потерпілого і його рідних, так і держави і суддів.

б) Смертна страта могла бути простою і кваліфікованою. Простою смертною стратою вважалося наприклад, повішення, а кваліфікованою: четвертування, спалювання на багатті, втоплення, колесування, саджання на кіл.

в) До простих людей широко застосовувалися тілесні покарання - відрізування певних частин тіла, биття палицями або батогом.

г) В Статуті 1529 року було записано, що злочинець або його дружина і діти можуть передаватися потерпілому не в якості підневільних, а для відробітку певної грошової суми.

д) Тюремне ув’язнення був двох видів: легке – у верхній частині тюрми і важке – в підземеллі, з ланцюгом на шиї. На утримання невільника гроші повинен був давати він сам і його близькі або потерпілі, по звинуваченню яких злочинець був засуджений до тюремного ув’язнення.

е) Вигнання і оголошення поза законом застосовувалося в основному до злочинців-феодалів, які ховалися від суду, коли звинувачувалися у вчиненні тяжких злочинів, за які могла бути покаранням смертна страта.

ж) Позбавлення честі було додатковою мірою покарання для шляхти. Це покарання означало втрату привілеїв стану шляхти і всього маєтка. Позбавлялася честь шляхтичі, які втекли з поля битви, вигнанці, злочинці, які були осуджені до смертної страти, але потім помилувані.

з) При покаянні засуджений повинен був прилюдно, в церкві або костьолі, чотири рази на рік оголошувати людям про свій злочин. У разі нанесення образи шляхтичу, винний міг бути засуджений до публічного просіння прощення в шляхтича, що могло відбуватися в суді або іншому суспільному місці [4, c. 127].

Класово-становий характер права особливо наочно було видно при призначенні покарань. Коли шляхтич поранив або покалічив іншого шляхтича, то він міг бути осуджений до такого ж покарання. Якщо ж шляхтич наніс побої або покалічив просту людину, то він засуджувався тільки до виплати штрафу. Якщо проста людина поранила або побила шляхтича, то він карався відсіканням руки, а якщо покалічив шляхтича, то карався смертною стратою. Слуга, який поранив поміщика, карався смертною стратою, а тому, хто підняв руку на поміщика – її відрубували.

Дослідники кримінального права по різному класифікують злочинні діяння. На наш погляд, найбільш досконала і науково обґрунтована класифікація злочинів, яку пропонує сучасний історик-правознавець, професор Я. А. Юхо. Залежно від об'єкта злочинного посягання, він ділить їх на наступні види:

1. Державні;

2. Проти порядку управління і правосуддя;

3. Військові;

4. Проти релігії і церкви;

5. Проти моральності;

6. Проти життя, здоров'я і честі людей;

7.