Коли б хтось вчинив грабіж шляхтичу чи шляхтянці, забрав коней при церкві, на торзі чи в полі, на дорозі чи в іншому місці і при цьому не було заподіяно ніяких побоїв чи ушкоджень, то грабіжник повинен виплатити нав'язку самому шляхтичу, як за побої.

А коли хто-небудь зі слуг при такому грабежі буде поранений або побитий, то також і слугам виплатити нав'язку відповідно до їхнього стану.

Крадіжки. Суд докази всякі повинен розглядати сумлінно і у сумнівних справах схилятися у бік звільнення від покарання, ніж до його посилення.

Встановлюємо, що кожен злодій, впійманий на гарячому, коли вартість вкраденого коштувала понад 4 копи грошей, повинен бути покараний смертю. Коли сума вкраденого оцінюється 4 копи і менше, то коли злодій впійманий перший раз, повинен повернути вкрадене разом з нав'язкою. Коли він не матиме чим заплатити нав'язку, то повинен бути відданим потерпілому на відробіток, зараховуючи при цьому чоловікові по одній копі грошей за рік, жінці — по 50 грошей.

Коли злодій буде спійманий на гарячому вдруге, то хоча б вартість вкраденого була б менше двох коп грошей, він повинен бути покараний різками біля стовпа. І коли б при цьому він був не в змозі заплатити в подвійному розмірі за вчинену шкоду, він віддається на відробіток, як про це сказано вище.

При крадіжці втретє — злодій карається смертною карою.

Коли крадіжка вчинена з панської комори чи кладової то злочинець зобов'язаний буде заплатити штраф 12 рублів грошей, а також відшкодувати причинену шкоду. За таку ж крадіжку селянином у селянина штраф сплачується в розмірі трьох рублів.

Коли спіймано злодія не на гарячому, але викритого у злодійстві, то його можна піддавати тортурам три рази на протязі дня, але при цьому не покалічити. Якщо злодій не признається у вчиненні ним дій, то за кожну окрему тортуру йому належить на-в'язка відповідно до його становища. Коли при цьому злодій був покалічений чи помер від тортур, то за нього сплачується подвійна головщина, а за каліцтво — як за заподіяння смерті відповідно до його звання.

Коли б хтось вбив злодія на гарячому у своєму будинку, то відразу повинен показати вбитого навколишнім сусідам і потім якнайшвидше засвідчити факт возним та свідками, привезти його до вряда. Після того, як буде викликаний врядом у цій справі, повинен під присягою засвідчити, що злодій був вбитий саме в його будинку під час крадіжки.

Така ж процедура пред'явлення свідків і принесення присяги має бути при умові вбивства злодія при його переслідуванні в полі, в лісі чи на дорозі.

Пораненого злодія необхідно негайно привести до вряда, якщо хто-небудь буде тримати злодія у себе вдома одну добу, то необхідно буде сплатити злодію нав'язку за його становищем. Якщо спійманий злодій помре в домі потерпілого, то той, хто його затримав має сплатити го-ловщину.

Якщо хто-небудь вкраде щось в государевому дворі, і,. сума вкраденого буде менше 2 коп грошей, то злодію повинні відрізати одне вухо. При повторній крадіжці, якщо вартість вкраденого не буде коштувати і десяти грошей, злодій карається смертною карою.

Коли б хто-небудь незалежно від стану і звання посмів підговорити і взяти з собою чиюсь дружину, хоча б з її згоди і виїхав з нею, то тоді, коли буде спійманий з нею па дорозі, на постоялому дворі чи з якомусь іншому місці повинен бути приведений до замкового вряду. Такий за достатніми доказами карається смертною карою. Жінка, яка дозволила таке, теж повинна бути покарана смертю, за виключенням того випадку, коли її чоловік приніс клопотання по її помилування. Тоді жінка залишається у його волі.

Коли б чоловік, підозрюючи свою дружину в прелюбодіянні, вислідив її та прелюбодія незалежно від звання і застав їх під час розпутства, то дозволено чоловікові оголосити про це навколишнім сусідам і відвести їх до замкового вряду. Там він повинен підтвердити факт присягою і трьома свідками з числа посторонніх людей чи слуг або домашньої челяді. Тоді обоє прелюбодії караються смертною карою. Те ж саме повинно розумітись і про дівицю.

2.5. Судовий процес

Процесуальне право не знало істотних відмінностей між цивільними та кримінальними справами. Причому в українських землях тривалий час зберігався обвинувально-змагальний процес, основні риси якого закріплені у давньоруському праві.

Судочинство починалося за заявою заінтересованої сторони — потерпілого або його родичів. Увесь процес мав позовний характер. Позивач повинен був самостійно зібрати усі докази, подати їх суду і підтримувати обвинувачення. На будь-якій стадії процесу він мав право відмовитися від позову або обвинувачення, укласти мирову угоду. Однак щодо найтяжчих злочинів (наприклад, державного характеру, проти церкви) слідство і суд були обов'язковими незалежно від заяви сторони. Тут практикувалися доноси, застосовувалися катування, додержувалася таємниця судочинства, тобто виявлялися риси розшукового процесу.

Загалом обсяг процесуальних повноважень сторін був досить значним, але залежав від того, у якому суді розглядалася справа, від класової та станової належності сторін. Представниками сторін на суді могли бути професійні адвокати, що перебували при судах. У деяких справах іх участь була обов'язковою. За послуги адвокату платили1. Без адвокатів не обходився майже жодний судовий процес, бо головну роль на ньому відігравала «розмова сторін», як тоді