Під час судового розгляду справи про застосування приму-сових заходів медичного характеру суд повинен дотримувати вимоги закону, згідно гл. 25, 26 і 34 КПК.

Розгляд зазначених справ провадиться у відкритому судо-вому засіданні з обов'язковою участю прокурора і захисника. У цьому випадку прокурор бере участь у дослідженні доказів, висловлює думку про обставини, що підлягають дослідженню.

Діяльність захисника полягає в захисті прав і законних інтересів особи, що вчинила суспільно небезпечне діяння, і сприяє встановленню дійсних обставин справи.

Судове слідство починається з оголошення постанови слід-чого про направлення справи в суд для застосування примусових заходів медичного характеру.

У процесі судового слідства суд повинен перевірити до-кази, що встановлюють або спростовують вчинення даною особою суспільне небезпечного діяння, заслухати висновок експертизи про психічний стан особи, відносно якої розглядається справа, перевірити інші обставини, що мають істотне значення для ви-рішення питання про можливість і необхідність застосування примусових заходів медичного характеру. З цією метою до-питуються потерпілі, свідки, досліджуються інші докази, при необхідності заслуховуються пояснення експерта з питань, що виникли. Коли висновок експертизи буде визнано необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи або інакше викликає сумніви в його правильності, може бути при-значена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові або іншим експертам (див. ч. 6 ст.75 КПК) [17, 853].

Якщо особа, відносно якої розглядається справа, викли-калася в судове засідання, суд вислуховує її пояснення, але, вони у відповідності зі ст.65 КПК не є доказами і не можуть бути використані для обґрунтування рішення в справі.

Після закінчення судового слідства суд вислуховує думку прокурора і захисника з питань, що мають значення для даної справи (чи мало місце суспільно небезпечне діяння, ким воно було вчинене, чи хворіє дана особа і якою хворобою, осудна вона чи ні та ін.).

Судові дебати у цих справах не проводяться.

Останнє слово особі, стосовно якої розглядається справа, не надається.

Якщо в судовому засіданні під час розгляду кримінальної справи буде встановлено, що підсудний суспільно небезпечне діяння вчинив у стані неосудності або після цього занедужав психічним захворюванням, яке позбавляє його можливості усві-домлювати свої дії або керувати ними, суд у відповідності зі ст.316 КПК повинен винести про це ухвалу, а суддя - поста-нову, а потім продовжити розгляд справи за правилами, встанов-леним гл.34 КПК.

У випадку вчинення суспільно небезпечного діяння, пе-редбаченого КК, декількома особами суд може одночасно в одно-му судовому засіданні розглянути справу щодо особи, притягнутої до кримінальної відповідальності, і стосовно неосудного про за-стосування примусових заходів медичного характеру. Після за-кінчення у такій справі судового слідства, заслухавши думку прокурора й адвоката з питань, які суд повинен вирішити у справі про застосування примусових заходів медичного характеру (див. ст.420 КПК), суд виконує дії, передбачені ст.318, 319 КПК (переходить до судових дебатів, надає останнє слово підсудному), і видаляється до нарадчої кімнати для постановления вироку щодо підсудного і ухвали (постанови) стосовно неосудного. У та-кому ж порядку можуть розглядатися справи, у яких окремі співучасники групових злочинів захворіли на психічну хворобу після вчинення злочину (див. п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику по застосуванню примусо-вих заходів медичного характеру" від 19 березня 1982 p.).

Про результати розгляду справи суд виносить ухвалу, а суддя - постанову (див. ст.416, 421 КПК). Ухвала (постанова) виноситься в нарадчій кімнаті.

Заслухавши думку прокурора і захисника, суд вихо-дить у нарадчу кімнату для винесення ухвали, де вирішує такі питання:

1) чи мало місце суспільне небезпечне діяння, з при-воду якого порушена справа;

2) чи вчинено це діяння особою, щодо якої розгля-дається справа;

3) чи вчинила особа зазначене діяння в стані неосуд-ності або обмеженої осудності, чи захворіла вона після вчинення злочину на психічну хворобу, яка виключає застосування покарання;

4) чи слід застосувати до цієї особи заходи медичного характеру і якщо слід, то які саме [15, 638].

Суд повинен вирішити всі зазначені пи-тання. У залежності від обставин справи суд вирішує також питання про речові докази, судові витрати, оплату праці захис-ника, про скасування запобіжного заходу, про заходи піклування про неповнолітніх дітей і заходи по охороні майна особи, до якої застосовані примусові заходи медичного характеру.

При встановленні неосудності або обмеженої осудності осо-би слід виходити з наявності двох критеріїв: медичного і юридич-ного.

Медичний критерій припускає наявність у особи хроніч-ного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, слабоумства або іншого хворобливого стану.

Встановлення і діагностика психічного стану відносяться до компетенції експерта-психіатра.

В юридичному критерії слід виділити два аспекти: особа не здатна усвідомлювати свої дії; особа не здатна керувати своїми діями. Ці аспекти встановлює суд шляхом оцінки всіх зібраних у справі доказів [21, 452].

Про види примусових заходів медичного характеру див. ст.94 КК і коментар до ст.416 КПК.

Питання про необхідність застосування примусових захо-дів медичного характеру вирішується судом, який враховує психічний стан особи, ступінь суспільної небезпеки як вчинених нею дій, так і її самої.

Коли буде встановлено, що дана особа вчинила суспіль-не небезпечне діяння в стані неосудності або обмеженої осудності або після вчинення злочину захворіла на пси-хічну хворобу, яка виключає застосування покарання, суд, коли визнає за потрібне, виносить ухвалу, а суддя - постанову про застосування до цієї особи примусових заходів медичного характеру, з зазначенням яких саме. Коли суд визнає непотрібним застосовувати примусові заходи медичного характеру, справу належить закрити, про що виноситься ухвала (постанова) (ст. 421 КПК).

Якщо неосудність або обмежена