Прокурор вправі в будь-який момент вступити у справу приватного обвинувачення і підтримувати державне обвинувачення в суді, коли цього вимагає охорона державних або громадський інтересів чи прав громадян. Якщо прокурор не бере участі у справі, а суддя визнає за необхідне вжити заходів з метою охорони державних або громадських інтересів, то він про це виносить мотивовану постанову і продовжує провадження у справі незалежно від ставлення до неї потерпілого й обвинуваченого. В обох цих випадках справа за примиренням потерпілого ч обвинуваченим закриттю не підлягає (ч. 4 і 5 ст. 27 КПК).

Судове слідство у справах приватного обвинувачення провадиться в такому ж порядку, як і в інших справах, але особливістю є те, що воно починається з оголошення заяви потерпілого (ст. 297 КПК), яка фактично заміняє обвинувальний висновок.

У всіх справах приватного обвинувачення потерпілий і його представник мають право брати участь у судових дебатах (ч. 2 ст. 318 КПК). При об'єднанні в одній справі зустрічних обвинувачень слово для проголошення промови надається учасникам судового розгляду один раз, причому спочатку тій особі, яка першою подала скаргу про порушення кримінальної справи. Це не виключає їх права обмінятися репліками (п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 січня 1974 р. «Про судову практику в кримінальних справах, які порушуються не інакше як за скаргою потерпілого»).

У стадії судового розгляду суд може перекваліфікувати дії підсудного на статтю кримінального закону, що передбачає відповідальність за злочин, указаний в ч. 1 ст. 27 КПК, і постановити обвинувальний вирок лише за наявності у справі скарги потерпілого або його усної заяви в судовому засіданні про притягнення підсудного до кримінальної відповідальності, занесеної до протоколу. За їх відсутності справа підлягає закриттю на підставі п. 7 ч. 1 ст. 6 КПК.

Закриття справи судом першої, касаційної чи наглядної інстанції через відсутність скарги потерпілого не позбавляє його права звернутися до суду із заявою про порушення кримінальної справи на загальних підставах [8, 44].

Суди зобов’язані забезпечити належний розгляд заяв громадян про злочини, справи про які порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, і не допускати фактів необгрунтованої відмови у порушенні цих справ. Водночас необхідно суворо додержувати вимог ч. 1 ст. 27 КПК про те, що кримінальні справи про перелічені в ній злочини можуть бути порушені тільки за наявності скарги потерпілого або його законного представника. У скарзі мають бути чітко викладені підстави для порушення справи, зокрема обставини, час, місце, мотиви, наслідки вчинення злочину, його кримінально-правова кваліфікація та відповідні докази; дані про особу, яка підозрюється в його вчиненні; прохання про притягнення її до кримінальної відповідальності тощо.

Суди у справах приватного обвинувачення повинні ширше використовувати інститут примирення потерпілого з обвинуваченим, підсудним (яке може мати місце як на стадії попереднього розгляду справи суддею, так і в судовому засіданні, але до закінчення судового слідства) і підтримувати діяльність тих громадських організацій, які ставлять за мету досягнення такого примирення до судового розгляду справи, повідомляти осіб, що вчинили злочин, про наявність у районі (місті) таких організацій, надавати останнім відповідну інформацію. За клопотанням зацікавлених учасників судочинства (особи, що вчинила злочин, потерпілого, їх представників) суд може оголосити перерву в судовому розгляді справи і надати їм можливість звернутися до зазначених посередників для вирішення конфлікту і досягнення примирення.

Якщо потерпілий не скористався правом на примирення, яке було роз’яснено йому судом, то за наявності достатніх даних про вчинення щодо нього злочину суддя виносить одну постанову про порушення кримінальної справи і призначення її до розгляду.

У разі вчинення злочину зазначеної категорії неповнолітнім або особою, яка через свої фізичні чи психічні вади або з інших причин не може сама захистити свої інтереси, суддя направляє порушену кримінальну справу прокурору для провадження досудового слідства.

Одержання від потерпілого письмової або усної заяви (скарги) про притягнення до кримінальної відповідальності підсудного у справі публічного обвинувачення є обов’язковим, коли результати судового слідства свідчитимуть про необхідність змінити кваліфікацію злочину на статтю кримінального закону, якою передбачено відповідальність за якийсь зі злочинів, перелічених у ч. 1 ст. 27 КПК (справи приватного обвинувачення). У разі відмови потерпілого подати таку скаргу (заяву) і за наявності до того відповідних підстав підсудний має бути виправданий за відсутністю складу злочину, що не позбавляє потерпілого права звернутися до суду із заявою про порушення кримінальної справи у межах строків давності, передбачених ст. 49 КК.

Суддя не вправі відмовити у прийнятті скарги потерпілого про притягнення особи до кримінальної відповідальності за ст. 125, ч. 1 ст. 126, ст. 356 КК, якщо скарга надійшла до суду з прокуратури чи з інших компетентних органів у порядку, встановленому п. 3 ч. 2 ст. 97 КПК. При розгляді такої скарги суддя повинен викликати потерпілого і з’ясувати його думку, а також інші обставини, необхідні для прийняття правильного рішення [14].

За скаргами про вчинення зазначених злочинів суддя зобов’язаний у передбачені ст. 97 КПК строки порушити кримінальну справу чи відмовити в цьому.

Порушена кримінальна справа має бути призначена до розгляду у строки, зазначені у ст. 256 КПК.

У разі надходження до суду поряд зі скаргою потерпілого зустрічної скарги суддя за наявності підстав виносить постанову про порушення кримінальної справи за зустрічним обвинуваченням і призначення справи до судового розгляду. Відповідно до ч. 4 ст. 251 КПК суддя вправі об’єднати зустрічні