2.2. Судові дебати у справах приватного обвинувачення

При проведенні судових дебатів необхідно додержувати вимог ст. 318 КПК. Оскільки в цих дебатах можуть брати участь особи, які не мають юридичної освіти (підсудний, потерпілий, цивільні відповідачі тощо), головуючий у судовому засіданні перед початком дебатів повинен роз’яснити їх учасникам суть і призначення цієї процесуальної дії.

Якщо у справі беруть участь і потерпілий, і його представник, право на виголошення промови в судових дебатах надається їм обом. Ненадання слова в судових дебатах потерпілому, цивільному позивачу, їх представникам є підставою для скасування вироку.

Відсутність під час судових дебатів представника цивільного позивача не дає підстав для залишення судом цивільного позову без розгляду.

У справах приватного обвинувачення при об’єднанні в одному провадженні зустрічних обвинувачень слово для виголошення промови під час судових дебатів надається учасникам судового розгляду один раз, причому спочатку особі, яка першою подала скаргу про порушення кримінальної справи. Це не позбавляє їх права обмінятися репліками.

При вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди за позовом потерпілого суди повинні керуватися відповідними положеннями Цивільного кодексу України та роз’ясненнями, що містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. N 4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” (зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 2001 р. N 5.

Згідно з ч. 3 ст. 341 КПК головуючий зобов’язаний роз’яснити потерпілому та його представнику зміст вироку, строки і порядок його оскарження.

Правильною визнається практика тих судів, які у випадках, коли справу розглянуто без участі потерпілого, направляють йому копію вироку.

Суди повинні суворо додержувати вимог кримінального та кримінально-процесуального законодавства України щодо забезпечення прав потерпілого при закритті кримінальної справи. При вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності за статтями 7, 7-1, 7-2, 7-3, 8, 9, 10, 11-1 КПК потрібно з’ясувати думку потерпілого з цього приводу.

Суд зобов’язаний повідомити про закриття справи потерпілого або його представника шляхом вручення чи направлення їм копії відповідної постанови, яка згідно зі ст. 12 КПК може бути оскаржена ними в апеляційному порядку [15, 623].

У разі закриття справи потерпілому необхідно роз’яснити право звернутися з позовними вимогами в порядку цивільного судочинства без сплати державного мита.

3. ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ЩОДО ПРОВАДЖЕННЯ СПРАВ ПРИВАТНОГО ОБВИНУВАЧЕННЯ

3.1. Особливості порушення справ приватного обвинувачння за законодавством зарубіжних країн

Сучасне російське кримінально-процесуальне право передбачає три види кримінального переслідування залежно від характеру і тяжкості вчиненого злочину. Грунтуючись на цих критеріях, закон передбачає, що кримінальне переслідування, включаючи обвинувачення в суді, здійснюється в публічному, приватнопублічному і приватному порядку (ч. 1 ст. 20 КПК РФ). При цьому важливо мати на увазі, що кримінальне переслідування, в цілому судочинство, у тому числі по кримінальних справах приватного обвинувачення, має своїм призначенням як захист прав і законних інтересів осіб, потерпілих від злочинів, так і захист особи від незаконного, необгрунтованого обвинувачення, засудження, обмеження її прав і свобод (ч. 1 ст. 6 КПК РФ) [19, 371].

Кримінальні справи про злочини, передбачені статтями 115, 116, 129 частиною першою і ст. 130 Кримінального кодексу Російської Федерації, вважаються кримінальними справами приватного обвинувачення, порушуються не інакше як по заяві потерпілого, його законного представника і підлягають закриттю у зв'язку з примиренням потерпілого з обвинуваченим, яке допускається до видалення суду в дорадчу кімнату для винесення вироку (ч. 2 ст. 20 КПК РФ).

Основи приведених регламентацій містять основоположні положення Конституції Російської Федерації про те, що, з одного боку, кожний має право захищати свої права і свободи всіма способами, не забороненими законом (ч. 2 ст. 45). З другого боку, права потерпілого від злочину і зловживань владою охороняються законом, а держава забезпечує йому доступ до правосуддя і компенсацію заподіяного збитку (ст. 52 Конституції Російської Федерації).

Приведені конституційні розпорядження розвивають і конкретизують різні норми нового КПК РФ, у тому числі і регламентуючі провадження у справах приватного обвинувачення. Так, федеральний кримінально-процесуальний закон передбачає, що потерпілий, його законний представник і (або) представник по кримінальних справах приватного обвинувачення має право висувати і підтримувати обвинувачення в порядку, встановленому діючим КПК РФ (ст. 22 КПК РФ). Аналіз приписів приведеної норми дозволяє прийти до ряду висновків науково-практичного і методичного характеру.

По-перше, кримінальні справи приватного обвинувачення мають право порушувати як особисто потерпілий, так і його законний представник і (або) представник. По-друге, останній порушити кримінальну справу повноважний тільки за дорученням потерпілого або його законного представника. Причому лише тоді має право зробити це, коли вони самі не реалізували надане їм суб'єктивне процесуальне право на порушення кримінальної справи приватного обвинувачення.

По-третє, згідно законодавству роль представника потерпілого по кримінальних справах приватного обвинувачення мають право виконувати адвокати (ч. 1 ст. 45 КПК РФ, п. 5 ч. 2 ст. 2 Закону "Про адвокатську діяльність і адвокатуру в Російській Федерації" від 31 травня 2002 року). По ухвалі мирового судді в якості представника потерпілого у справах приватного обвинувачення можуть бути також допущені один з близьких родичів потерпілого або інша особа, про допуск якої клопоче потерпілий (ч. 1 ст. 45 КПК РФ).

По-четверте, в світлі висловленої норми закону хочеться нагадати про те, що ще на зорі формування російської мирової юстиції після судової реформи